Судова практика
Саме лише заперечення одного з батьків проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини
17 липня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/8647/23 залишив без задоволення касаційну скаргу представника відповідача, який нехтує своїми батьківськими обов’язками.
Жінка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про позбавлення батьківських прав щодо дочки, яка після розірвання шлюбу проживає з матір’ю, посилаючись на нехтування батьківськими обов’язками з боку відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач самоусунувся від своїх батьківських обов’язків з виховання дочки, тривалий час не бере будь-якої участі у вихованні та утриманні дитини, її духовному та фізичному розвитку, становлення її свідомості та сприйняття світу.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не вживав жодних дій щодо спілкування з дитиною, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, що свідчить про його байдужість та нехтування до своїх батьківських прав.
У касаційній скарзі представник відповідача зазначав, що позивачка не довела свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов’язками.
Верховний Суд вказав, що тлумачення положень ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов’язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
У цій справі суди встановили, що відповідач не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов’язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір’ю, і можливість налагодження стосунків між батьком та дочкою остаточно втрачена.
Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав.
Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 р. у справі № 661/2532/17.
Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 р. у справі № 398/4299/17 зроблено такий висновок: «[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов’язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
Також Верховний Суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Дочка зазначила, що з п’яти років живе без батька, тому він їй не потрібен. Рішення про позбавлення батьківських прав є спільним рішенням з мамою, яке вони обговорювали та проти якого вона не заперечує.
Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов’язками з виховання дитини, а тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов’язків – позбавлення відповідача батьківських прав.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
