Судова практика
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо особливо цінних земель, може мати місце, якщо ділянку віднесено саме до цієї категорії в Держгеокадастрі
1 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 755/4801/18 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, вказавши, що саме по собі рішення міської ради про затвердження генерального плану міста, відповідно до якого територія земельної ділянки визначена як територія природно-заповідного фонду, є пам’яткою природи та визначена охоронною зоною пам’ятки ландшафту, не вказує на те, що самовільно зайнята земельна ділянка належить до особливо цінних земель, якщо в Держгеокадастрі немає відомостей про ухвалені рішення органів державної влади й органів місцевого самоврядування щодо зарахування території земельної ділянки до однієї з категорій, визначених у ст. 19 ЗК.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний, визнав особу невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, а саме – самовільного зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо особливо цінних земель, та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Читайте також: Проблеми кваліфікації самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва у практиці Верховного Суду
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд вказав, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, полягає не лише у самовільному зайнятті земельної ділянки, а й у самовільному зайнятті земель визначеної категорії. Обов’язковою факультативною ознакою об’єкта цього злочину є предмет злочину, а саме земельна ділянка, і її індивідуальні ознаки (власник земельної ділянки та її точна адреса, кадастровий номер) є обов’язковими для індивідуалізації.
У цій справі визнано допустимими і належними докази:
– лист Держгеокадастру;
– акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом – земельної ділянки, складений Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру;
– акт обстеження земельної ділянки, складений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу міської ради;
– лист Держгеокадастру, відповідно до якого відомості про встановлення меж земельної ділянки до Держгеокадастру не надходили;
– лист Держгеокадастру, що містить інформацію про відсутність відомостей про прийняті рішення органів державної влади щодо віднесення території земельної ділянки до однієї з категорій, визначених ст. 19 ЗК;
– лист Держгеокадастру про відсутність земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Читайте також: Несплата за оренду земельної ділянки – не завжди правопорушення
Наявна в зазначених документах інформація прямо підтверджує, що земельна ділянка не міститься в Державному земельному кадастрі, державна реєстрація речових прав на неї відсутня та міською радою не приймалось рішення про передачу зазначеної земельної ділянки.
Судами було визнано безпідставним посилання сторони обвинувачення в апеляційній скарзі на рішення міської ради про затвердження Генерального плану міста, відповідно до якого територія земельної ділянки визначена, як територія природно-заповідного фонду, є пам’яткою природи та визначена охоронною зоною пам’ятки ландшафту, оскільки такі відомості в Держгеокадастрі не містяться.
Підготував Леонід Лазебний
