Судова практика
Шахрайством є дії особи, яка під виглядом надання бухгалтерських послуг заволоділа грошовими коштами потерпілого, що мали бути використані для сплати податків
11 вересня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 752/3924/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, яка посилалася на наявність цивільно-правових відносин між засудженою та потерпілим.
Обвинувачена, використовуючи довірливі відносини, одержала на карту і заволоділа грошовими коштами потерпілого, які призначалися для сплати податків та обов’язкових платежів за здійснення підприємницької діяльності останнім, чим завдала йому збитків на загальну суму 332 115 гривень, що утворює великий розмір шкоди.
Крім цього, за аналогічних обставин обвинувачена одержала на карту і заволоділа грошовими коштами іншого потерпілого на загальну суму 17 909 гривень, надалі – грошовими коштами потерпілої на загальну суму 33 935 гривень.
Вироком районного суду її засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено в частині правової кваліфікації та призначеного покарання. Її дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції закону від 22 листопада 2018 р.).
У касаційній скарзі захисник зазначав, що між засудженою та потерпілим взагалі мали місце цивільно-правові відносини, що виключає склад злочину.
Верховний Суд вказав, що згідно зі ст. 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов’язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 р. у справі № 755/10138/16-к).
Читайте також: Повернення особою надмірно отриманої соціальної допомоги не виключає притягнення її до кримінальної відповідальності за шахрайство
Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом тієї обставини, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема беручи на себе при цьому певні зобов’язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.
Суд встановив, що засуджена, використовуючи довірливі відносини, під виглядом надання бухгалтерських послуг заволоділа грошовими коштами потерпілого, чим спричинила йому матеріальну шкоду у великому розмірі.
Отже, Верховний Суд відхилив твердження сторони захисту про наявність між засудженою та потерпілим цивільно-правових відносин.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 19 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
