Судова практика
Штраф замість позбавлення волі, від якого засудженого звільнено з іспитовим строком, є погіршенням його становища
Рішення про призначення особі покарання, у тому числі менш суворого, яке однак підлягає реальному відбуванню, замість призначеного судом першої інстанції покарання, від відбування якого її було звільнено з випробуванням, суд апеляційної інстанції ухвалює у формі вироку.
3 лютого 2020 р. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду № 309/2466/18 задовольнила касаційну скаргу прокурора, обґрунтовану тим, що суд апеляційної інстанції погіршив становище засудженого, постановивши при цьому судове рішення у формі ухвали, а не вироку.
Вироком районного суду особу засуджено за ч. 1 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на засудженого обов’язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Апеляційний суд своєю ухвалою змінив вирок місцевого суду в частині призначення покарання, призначив особі за ч. 1 ст. 191 КК покарання у виді штрафу в розмірі 50 н.м.д.г., що становить 850 грн. У решті вирок залишив без змін.
У касаційній скарзі прокурор указував на те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 420 КПК, призначаючи покарання у виді штрафу, яке підлягає реальному відбуванню, не звернув увагу на те, що засудженого за вироком місцевого суду було звільнено від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, тим самим, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції погіршив становище засудженого, постановивши при цьому судове рішення у формі ухвали, а не вироку.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК (через необхідність відступити від ухваленого раніше висновку) передала справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного зазначила, що системний аналіз ст.ст. 408, 420 та 421 КПК указує на те, що апеляційний суд ухвалює рішення, яким погіршується становище обвинуваченого, у формі вироку, а в решті випадків – у формі ухвали.
У цій справі суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 2 ст. 404 КПК, якою задекларовано право суду апеляційної інстанції вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, дійшов висновку, що з урахуванням вимог ст. 65 КК і з огляду на обставини провадження та особу винного місцевий суд безпідставно призначив найсуворіший вид основного покарання, передбачений ч. 1 ст. 191 КК, – у виді позбавлення волі та ще й додатковий – у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
У зв’язку з цим суд апеляційної інстанції, вважаючи призначене місцевим судом покарання занадто суворим, постановив ухвалу, якою змінив вирок суду першої інстанції та призначив покарання у виді штрафу. При цьому апеляційний суд не застосував ст. 75 КК, оскільки за змістом цієї статті звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не може бути застосовано до покарання у виді штрафу.
Таким чином, замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого особа була звільнена з випробуванням, суд апеляційної інстанції призначив покарання у виді штрафу, який хоч і є менш суворим видом покаранням, але засуджений не може бути звільнений від його відбування на підставі ст. 75 КК, і цей захід примусу слід відбувати реально. Отже, становище засудженого було погіршено.
З урахуванням вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК у системному зв’язку з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК таке рішення може бути ухвалено лише у формі вироку, а не ухвали.
Підготував Леонід Лазебний
