Connect with us

Судова практика

Спадкоємець боржника, якому невідомо про існування вимог кредитора спадкодавця, не може бути позбавлений успадкованого без попередження

Дата публікації:

3 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 278/3367/19-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій та задовольнив позов спадкоємця, оскільки іпотекодержатель порушив вимоги закону щодо повідомлення боржника (спадкоємця боржника) про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки.

Особа звернулася до суду із позовом до ТОВ «Грифон капітал», ТОВ «Профіт кредит» про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Позивачка успадкувала від сина, який помер у 2018 р., житловий будинок, що перебував в іпотеці. У 2011 р. банк-іпотекодержатель надсилав синові позивачки вимогу про усунення порушення умов кредитного договору та про намір у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки. Після цього було ухвалено рішення про стягнення на користь банку кредитного боргу, відкрито виконавче провадження, однак судове рішення виконано не було. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами кілька разів відступалися, і в листопаді 2019 р. останній іпотекодержатель – ТОВ «Грифон капітал» реалізував право вимоги в позасудовому порядку шляхом продажу спірного житлового будинку ТОВ «Профіт кредит».

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, адже за  недодержання іпотекодержателем процедури, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», законодавець визначив відшкодування іпотекодержателем збитків, а не визнання недійсним договору. Аналогічний висновок Верховний Суд висловив у справі № 201/9258/15.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що за змістом ч. 1 ст. 33  та ч. 1 ст. 35  Закону «Про іпотеку» (далі – Закон) реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов’язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону.

Таким чином, недотримання вимог ч. 1 ст. 35 Закону щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Якщо іпотекодержатель має право на продаж предмета іпотеки за рішенням суду або договором, то він зобов’язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір (ч. 1 ст. 38 Закону). У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих  збитків.

За умови направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме ч. 1 ст. 35 Закону (див. п. 70, 71 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 р. у справі № 757/13243/17).

У цій справі іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог ст. 35 Закону щодо надіслання боржнику (спадкоємцю боржника) повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, після спливу якого він може вчиняти подальші дії зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Цей висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 р. у справі № 306/1224/16-ц; від 24 квітня 2019 р. у справі № 521/18393/16-ц.

ТОВ «Грифон Капітал» як новий кредитор, звертаючи стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки, який на час продажу успадковано позивачкою, не повідомило останню про необхідність усунення порушення зобов’язань та про наслідки такого неусунення – звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто не пред’явив своїх кредиторських вимог до позивачки у порядку ст. 1281 ЦК України.

Спадкоємець боржника, якому не відомо про існування вимог кредитора спадкодавця, не може бути позбавлений успадкованого майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред’явлення претензії кредитором. Позбавлення особи майна в такий спосіб є порушенням права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Формальний характер заяви про прийняття спадщини не може бути підставою для ненабуття права на спадщину чи тлумачитися як відмова від спадщини

Опубліковано

on

26 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 159/4322/14-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли помилкових висновків, що на момент відкриття спадщини позивачка була працездатною особою.

Особа звернулася до суду з позовом до спадкоємця за заповітом про визнання права власності на обов`язкову частку у спадковому майні. Як третіх осіб залучено приватних нотаріусів.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що її батько склав заповіт, а відповідач подав приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом. При цьому вона є спадкоємцем першої черги за законом і подала приватному нотаріусу у встановлений строк заяву про прийняття спадщини. Крім цього, з підстав ст. 1241 ЦК України вона має право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/2 частини спадкового майна, оскільки є інвалідом дитинства другої групи.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачка не була непрацездатною особою, не була визнана особою з інвалідністю на момент відкриття спадщини, а встановлення їй другої групи інвалідності з причиною «інвалід дитинства» з необхідністю повторного проведення огляду, вже після смерті спадкодавця, на переконання суду, не є підставою для визнання її непрацездатною на момент смерті спадкодавця.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, визначений ст. 1241 ЦК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Вирішуючи питання про те, чи була позивачка особою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували питання правової природи статусу особи з інвалідністю з дитинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 р. у справі № 330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

У цій справі, зазначаючи, що причиною інвалідності позивачки є інвалідність з дитинства, МСЕК підтвердила, що інвалідність настала у дитинстві заявника, тому обґрунтованим є висновок про те, що на момент відкриття спадщини позивачка була особою з інвалідністю з дитинства. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачка перебуває на обліку в обласній психіатричній лікарні з 1991 р., а у 2012 р. висновком МСЕК їй встановлено другу групу інвалідності, причиною інвалідності є інвалідність з дитинства (тобто такий стійкий розлад функцій організму позивача настав до досягнення нею вісімнадцятирічного віку).

Враховуючи конкретні обставини справи та особливості статусу позивачки, Верховний Суд наголосив, що позивачка станом на день відкриття спадщини була непрацездатною в силу стану свого здоров`я, такий її стан відповідним висновок підтверджено ретроспективно.

Верховний Суд також наголосив, що вирішальним у визначенні, чи була особа працездатною на момент відкриття спадщини, є не той факт, чи могла фізично особа працювати, а чи відносилася така особа до категорії працездатних осіб. Непрацездатні громадяни – це особи, які досягли встановленого ст. 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону (ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»). Таким чином, той факт, що спадкоємець на момент відкриття спадщини була особою з інвалідністю підтверджує, що така особа відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою відповідно до Закону.

При цьому Верховний Суд визнав помилковими висновки судів про те, що позивачка підтвердила, що не є особою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, оскільки за змістом дослідженої судами заяви вона не відмовлялася від обов`язкової частки, навпаки, звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, таким чином претендуючи на отримання прав на неї.

Зміст заяви про прийняття спадщини має доволі формальний характер та не може бути підставою для ненабуття позивачем права на спадщину в частині обов`язкової частки, а так само не може тлумачитися як відмова від спадщини.

Отже, Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову про визнання за позивачкою права власності на обов`язкову частку у спадковому майні.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Судове рішення стосовно юридичної особи, постановлене за скаргою її представника, вправі оскаржити інший представник цієї ж юридичної особи

Опубліковано

on

22 березня 2021 р. Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі №760/120/18 відступила від попереднього висновку і задовольнила касаційну скаргу представника юридичної особи на рішення, яким було обмежено право юридичної особи на доступ до правосуддя.

Ухвалою слідчого судді місцевого суду скасовано арешт на грошові кошти, які розміщено на рахунку ТОВ, що був накладений ухвалою слідчого судді місцевого суду. Наступного дня ухвалою слідчого судді задоволено заяву адвоката про роз’яснення вказаної вище ухвали та роз’яснено на виконання яких зобов’язань мають бути використані кошти, арешт яких скасовано.

Ухвалою апеляційного суду на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК було повернуто апеляційну скаргу директора ТОВ на ухвалу слідчого судді місцевого суду про роз’яснення судового рішення.

Адвокат ТОВ у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, вимагав скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на те, що ТОВ у справі №760/120/18 беззаперечно наділене правом на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про роз`яснення ухвали слідчого судді цього ж суду, що прямо передбачене нормами статей 64-2, 380, 392 КПК України.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Колегія суддів ККС погодилася з твердженнями захисника про те, що суд апеляційної інстанції, повернувши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого, порушив право ТОВ на доступ до правосуддя. Ухвалюючи рішення про накладення арешту на майно ТОВ, слідчий суддя визнав його речовим доказом і вказав, що воно може бути предметом спеціальної конфіскації згідно зі ст. 96-2 КК.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 380 і пунктів 9-2, 10 ч. 1 ст. 393 КПК представник юридичної особи, щодо майна якої вирішується питання про накладення арешту на майно, яке може бути предметом спеціальної конфіскації, як сторона кримінального провадження та учасник судового провадження має право на апеляційне оскарження судових рішень, які стосуються його інтересів.

З матеріалів провадження вбачається, що заяву про роз’яснення в порядку ст. 380 КПК ухвали слідчого судді про скасування арешту на грошові кошти ТОВ, подав до суду адвокат – представник цього підприємства, а ухвалу про роз’яснення вказаного рішення оскаржила до суду апеляційної інстанції інший представник ТОВ – директор, надавши на підтвердження своїх повноважень відповідні документи та заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, вважаючи, що цей строк вона порушила з поважних причин.

Проте апеляційний суд, посилаючись на те, що з заявою про роз’яснення ухвали слідчого судді звертався адвокат, а не директор підприємства, незважаючи на те, що постановлені слідчим суддею судові рішення стосувалися інтересів саме ТОВ, який є учасником цього провадження, а не його представників, дійшов безпідставного висновку, що представник товариства – його директор – не є учасником судового провадження, та повернув її апеляційну скаргу і заяву про поновлення строку апеляційного оскарження.

Отже, Перша судова палата ККС дійшла висновку, що ухвалу апеляційного суду   постановлено з порушеннями вимог ч. 2 ст. 24, ч. 4 ст. 380, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК.

З огляду на те, що в раніше ухваленому рішенні колегії суддів з цієї палати від у цій же справі № 760/120/18 висловлено іншу правову позицію, а саме – відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката на ухвалу апеляційного суду від, якою апеляційний суд повернув апеляційну скаргу заступника директора ТОВ на ту саму ухвалу слідчого судді місцевого суду про роз’яснення судового рішення, з тих підстав, що згідно зі ст. 380 КПК заступник директора не є особою, яка має право оскаржити це рішення в апеляційному порядку, Перша судова палата ККС визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та зробила висновок щодо застосування ч. 1 ст. 393 КПК: якщо учасником судового провадження є юридична особа і за скаргою (заявою) її представника постановлено судове рішення стосовно юридичної особи, таке рішення до суду вищої інстанції вправі оскаржити інший представник цієї ж юридичної особи.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Не передбачене КПК рішення місцевого суду про повернення клопотання засудженого про зміну невідбутого покарання більш м’яким підлягає апеляційному оскарженню

Опубліковано

on

3 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 722/1228/20 задовольнив частково касаційну скаргу засудженого, який був позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення.

Ухвалою місцевого суду було повернуто клопотання засудженого про зміну невідбутого покарання більш м`яким та про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Апеляційний суд відмовив засудженому у відкритті апеляційного провадження за його скаргою на зазначену ухвалу з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі засуджений зазначав, що ухвала місцевого суду, за якою  повернуто клопотання про застосування стосовно нього ст. 81 КК України, не відповідає вимогам КПК України, оскільки не передбачена Кодексом.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Верховний Суд вказав, що з матеріалів провадження вбачається, що засуджений на підставі ч. 2 ст. 539 та п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування до нього ст. 81 КК.

Ухвалою судді місцевого суду вказане клопотання було повернуто з метою уточнення його правової підстави.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, засуджений оскаржив його до апеляційного суду, однак у відкритті апеляційного провадження йому було відмовлено з тих мотивів, що порядок та перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, чітко визначені та регламентовані главою 31 КПК і розширеному тлумаченню не підлягають. Водночас, посилаючись на ч. 6 ст. 539  КПК, якою передбачено, що за наслідками розгляду клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що вищевказане клопотання засудженого не було предметом розгляду в суді першої інстанції, тому ухвала місцевого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не дотримався встановленого положеннями ст. 539 КПК порядку вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку, та за наслідками розгляду зазначеного клопотання постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.

Таким чином, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК, суд апеляційної інстанції був не вправі відмовити у перевірці законності зазначеної ухвали суду.

Отже, рішення апеляційного суду, за висновком Верховного Суду, було передчасним, необґрунтованим і таким, що позбавляє апелянта права на апеляційне оскарження судового рішення й значно обмежує його право на доступ до правосуддя.

За таких обставин оскаржувану ухвалу апеляційного суду Верховний Суд скасував на підставі п. 1 ч. 1 ст.438 КПК України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94737931

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram