Судова практика
Спір про визнання за іноземним товариством права власності на майно в Україні не може розглядатися міжнародним комерційним арбітражем за згодою сторін
17 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 907/930/15 нагадав, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини за правилами виключної територіальної підсудності.
Акціонерне товариство звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання права приватної спільної часткової власності (з часткою 60 %) на об’єкт нерухомого майна, посилаючись на те, що АТ є правонаступником підприємства, яке мало на це право відповідно до умов договору про спільну інвестиційну діяльність, проте ТОВ не визнає правонаступництва, що на думку АТ порушує його права власності на спірне нерухоме майно, яке підлягає захисту відповідно до ст. 392 ЦК України.
ТОВ заявило клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на наявність у п. 10.2 договору про спільну інвестиційну діяльність арбітражного застереження щодо передачі усіх спорів між сторонами на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті у м. Відні.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін апеляційним судом, заяву ТОВ задоволено, позов АТ залишено без розгляду з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки у згаданому договорі про спільну інвестиційну діяльність наявне арбітражне застереження (п.10.2) про вирішення спорів між сторонами у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті у м. Відень із застосуванням Регламенту цієї Арбітражної установи (п. 10.3).
У касаційній скарзі АТ зазначало, що цей спір не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки ч. 3 ст. 30 ГПК України встановлено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються судом за місцезнаходженням майна, а п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у сукупності зі ст. 366 ГПК України) визначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що згідно з п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Із положень п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» убачається, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено, якщо суд визнає, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України.
Суди попередніх інстанцій, обмежившись наданням правової оцінки змісту арбітражного застереження у п. 10.2 договору про спільну інвестиційну діяльність, зробили висновок про відсутність підстав для визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконаною.
Вирішуючи питання підсудності справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ч. 3 ст. 366 ГПК України повинні керуватися як нормами ГПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
За загальним правилом, неарбітрабельними є спори, які віднесені до виключної підсудності державних судів та не можуть бути передані на розгляд до арбітражу.
Оцінюючи, чи є спір арбітрабельним, необхідно враховувати суб’єктний склад учасників спору та предмет спору.
Питання виключної територіальної підсудності справ урегульовано ст. 30 ГПК України, яка визначає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
У п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи положення ст. 30 ГПК України, ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», позов АТ про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке знаходиться та зареєстроване в Україні, був поданий у порядку застосування правил виключної підсудності до господарського суду України і не може за згодою сторін передаватись на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу, тобто є неарбітрабельним.
Підготував Леонід Лазебний
