Судова практика
Співпраця з окупаційною владою попри можливість покинути окуповану територію свідчить про усвідомлений перехід на бік ворога й надання йому допомоги
21 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 331/4882/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на недоведеність винуватості підзахисного поза розумним сумнівом.
Громадянин України, працівник правоохоронного органу – рибоохорони, надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану та почав надавати допомогу окупаційній адміністрації рф.
Крім того, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями рф, добровільно зайняв посаду «инспектора» незаконного правоохоронного органу «охрана окружающей природной среды и водных биоресурсов в г. Бердянске», створеного на тимчасово окупованій території.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, його було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 р.), ч. 7 ст. 111-1 КК України.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що в діях підзахисного відсутня об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Верховний Суд вказав, що ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).
Однією із форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.
Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб’єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.
Злочин за ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Зазначений склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій – від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки.
У цій справі суди дійшли переконання, що досліджені докази не підтверджують факту примусу обвинуваченого щодо зайняття посади інспектора в окупаційній адміністрації. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди врахували показання свідків та письмові докази і дійшли висновку, що обвинувачений був представлений окупаційною владою як «своя людина», відповідальна за контроль над виловом риби та мав повноваження від окупаційної влади. Разом з тим суди зауважили, що інші працівники мали можливість покинути окуповану територію, не співпрацюючи з окупаційною владою, тоді як засуджений свідомо обійняв посаду, підтверджену відповідним наказом, і надавав допомогу окупантам у виконанні їхніх інструкцій, що виразилося в патрулюванні узбережжя. Крім того, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачений постійно перебував під психічним примусом.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
