Справа на чотириста мільйонів. Вирок у справі бурових платформ «Чорноморнафтогазу»

Юрій Котнюк, ЮВУ

Наприкінці минулого місяця Державна судова адміністрація нарешті оприлюднила перший відкритий вердикт у кримінальному провадженні щодо закупівлі за завищеними цінами двох плавучих бурових установок, під час якої були викрадені державні кошти в сумі 404 мільйони доларів США. Йдеться про вирок Шевченківського районного суду Києва від 22 червня, яким була засуджена до п’яти років умовного позбавлення волі Анастасія Цибульська — колишній провідний інженер відділу закупівель товарів, робіт і послуг департаменту комерції Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз».

Натхненниками оборудки ГПУ вважає Януковича й Арбузова

Попри те, що афера з цими буровими платформами, які в народі охрестили «вишками Бойка», була злита в пресу ще в травні 2011 році й різні видання розповідали про них з усіма подробицями, Генеральна прокуратура України зважилася детально розповісти про неї лише в лютому цього року, коли треба було підготувати громадськість до внесення подання про позбавлення депутатської недоторканості Євгена Бакуліна — голови правління НАК «Нафтогаз України» у 2010—2014 роках. Для цього очільник відомства Юрій Луценко навіть скликав спеціальну прес-конференцію, в ході якої приємно вразив журналістів предметністю й відвертістю своєї розповіді.

Із його слів виходило, що план даної оборудки виник одразу після приходу до влади Януковича в 2010 році. НАК «Нафтогаз України» давно збирався закупити для потреб свого дочірнього ДАТ «Чорноморнафтогаз» дві самопідіймальні плавучі бурові установки. Їхня вартість на світовому ринку коливалася від 150 до 300 млн $, але «списати» на них було вирішено на 150 мільйонів більше. З названої вище суми 130 млн мали дістатися Януковичу і його оточенню, а 20 — Бакуліну, на якого поклався технічний бік справи, пов’язаний із заснування й утриманням підставних офшорних фірм, які купуватимуть товар у його реальних виробників за реальною ціною, і в яких потім держава в особі «Чорноморнафтогазу» купить їх за завищеними цінами.

Тоді Юрій Луценко особливу увагу зосередив на персоні Наталії Ігнатченко — власниці й голові правління «Вернум-Банку», яку напередодні разом із її помічником Антоном Фроловим затримали в аеропорту, звідки вони збиралися вилетіти в Берлін. За словами Генпрокурора тодішній очільник Нацбанку Сергій Арбузов залучив її до конвертації викрадених грошей, тобто переводу з рахунків підставних офшорних фірм на особисті рахунки учасників афери. Ігнатченко і Фролова було доставлено до Печерського районного суду Києва, який обрав їм запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, хоча прокурор наполягав на ув’язненні з можливістю вийти під заставу за 1 мільярд гривень. Що ж стосується Арбузова, то його оголошено в розшук.

У числі щонайменше двох десятків інших учасників даної оборудки були названі колишній заступник голови правління «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба і колишній заступник директора департаменту Нафтогазу Павло Шевченко. Вони, нібито, вже були засуджені за співучасть у вчиненні даного злочину, але оскільки в ході слідства плідно співпрацювали з правоохоронними органами, суд погодився з пропозицією прокурорів призначити їм таке покарання, відповідно до якого вони були звільнені з ув’язнення в залі суду. На жаль, дані вироки є засекреченими, тож перевірити правдивість слів Юрія Луценка в легальний спосіб не видається можливим.

Генпрокурор також удостоїв своєю увагою колишнього голову правління «Чорноморнафтогазу» Валерія Ясюка, оголошеного в розшук та колишнього заступника голови правління Нафтогазу Євгена Корнійчука, який за неймовірним збігом обставин саме в той день, 2 лютого, коли проводилася прес-конференція, добровільно з’явився в ГПУ дати свідчення по даному кримінальному провадженню. Але в даному випадку нас цікавить особа Анастасії Цибульської, ім’я якої Юрій Луценко не назвав, згадавши лише про якогось співробітника «Чорноморнафтогазу», обвинувальний акт стосовно якого вже направлено до суду. Цим співробітником якраз і була героїня нашої розповіді, яка ще 17 листопада 2017 року уклала угоду про визнання винуватості з прокурором прокуратури Миколаївської області, який виступав у ролі процесуального керівника. Дана угода була затверджена вироком суду аж 22 червня, а сам вирок було оприлюднено ще через місяць — 25 липня. Й саме на нього, як найбільш достовірне джерело інформації, слід спиратися, розповідаючи про історію з цими платформами.

«Роги й копита» з Великобританії, Нової Зеландії і Латвії

Отже, потрібні для чорноморського газовидобування бурові платформи були знайдені в листопаді 2010 р. в Сингапурі, у фірми «Кеппел». Вартість одної становила 210 млн $, другої — 180 млн $. Як написано в тексті вироку, Бакулін особисто проводив переговори щодо закупівлі з представниками компанії-виробника, відвідував місце виробництва й достовірно знав про їх реальну вартість. Перші офіційні листи про необхідність закупівлі почали писатися в грудні того ж року, тільки в них називалися суми, вдвічі більше за вищеназвані. Так, на придбання кожної з установок просилося виділити 3,2 мільярда гривень, й це при тому, що тоді «долар був по вісім». У березні наступного року між Нафтогазом і «Чорноморнафтогазом» було укладено договір про надання безпроцентної позики для придбання першої з платформ і тоді ж 3,2 млрд грн було перераховано на розрахунковий рахунок останнього в «Ощадбанку».

Далі, в березні, на папері було проведено удаваний конкурс на її закупівлю. В ньому на папері брали участь кілька підприємств-нерезидентів, тобто офшорних фірм, а саме «Хайвей Інвестмент процесінг» з Великобританії, «Рігас Кугу Буветава» з Латвії і «Фалкона Сістемс Лімітед» з Нової Зеландії. В дійсності ж ці структури були фіктивними й зареєстрованими на осіб, які не мали на меті здійснення підприємницької діяльності. Потім було встановлено, що ці люди за грошову винагороду надали свої анкетні дані для реєстрації підприємств, а потім, як сказано в тексті вироку, один з учасників оборудки — другорядний клерк «Чорноморнафтогазу», перебуваючи в Києві, одержав у невстановлених слідством осіб установчі документи й печатки вказаних фірм.

Переможцем першого конкурсу було визнано фірму «Хайвей Інвестмент процесінг», яка, нібито, запропонувала придбати належну їй бурову установку за 400 мільйонів доларів. Двадцять дев’ятого березня 2011 р. між нею та «Чорноморнафтогазом» було укладено контракт про постачання платформи, а 1 травня 2012 року, після того, як вона була доставлена в Крим, — акт прийому-передачі. Оплата проводилася частинами і всього за період з 15 квітня 2011 р. по 29 серпня 2012 р. на рахунок «Хайвею» в ризькому «Траста Комерцбанку» було перераховано 399 млн $. Тобто при реальній вартості товару 210 млн $ переплата склала 189 мільйонів. Згодом ці гроші були перегнані через інші банки на рахунки підставних фірм і врешті-решт привласнені учасниками афери.

Аналогічна, з розривом у кілька місяців, історія трапилася з другою самопідіймальною плавучою буровою установкою. Лише там бутафорський комітет з конкурсних торгів (одним з членів якого був названий вище Павло Шевченко) оголосив своє рішення 17 жовтня 2011 р., а переможцем була названа фірма «Рігас Кугу Буветава», з якою 2 листопада того ж року було укладено договір купівлі-продажу, 21 грудня 2012 р. підписано договір прийому-передачі і якій у період з 8.11.2011 по 15.01.2013 рр. на її рахунок у «Норде банк Латвія» було переказано 395 мільйонів доларів, з яких лише 180 було реально витрачено на придбання бурової платформи, а решту в сумі 215 млн $ — розкрадено й привласнено. Загалом же, відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 12 грудня 2016 року, заподіяна державі шкода склала 404 мільйони доларів, що за курсом Національного банку України станом на момент переказу останньої частини дорівнює 3,2 мільярди гривень.

Вирок судді Трубнікова

Що ж стосується саме Анастасії Цибульської, то її роль, за версією прокуратури, виглядає порівняно скромно. Обіймаючи малозначну посаду провідного інженера відділу закупівель, вона під час підготовки обох вищеназваних фіктивних конкурсних торгів підготувала відповідні оголошення, які направила для розміщення на офіційному державному веб-порталі «Державні закупівлі». Але обидва вони не містили адреси веб-порталу уповноваженого органу, на якому розміщується інформація про закупівлю, що є порушенням вимог статті 22 Закону України «Про здійснення державних закупівель» в редакції 2010 р. При цьому в тексті вироку зазначено, що підсудна зробила це виконуючи вказівку голови правління НАК «Нафтогаз України» Євгена Бакуліна, а також після погодження зі своїм безпосереднім керівництвом — начальником відділу закупівель і директором департаменту комерції. Але наголошено, що виконуючи ці дії, вона усвідомлювала їх незаконність.

Вчинки Цибульської були кваліфіковані за наступними статтями Кримінального кодексу України: 255 ч. 1 — участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією; 28 ч. 4, 191 ч. 5 — співучасть у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем; 28 ч. 4, 366 ч. 1 — службове підроблення. За все про все колегія суддів на чолі з Андрієм Трубніковим дала їй 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік й без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певними видами діяльності. При цьому було зазначено, що в ході слідства обвинувачена активно сприяла встановленню обставин кримінального провадження, в тому числі щодо себе й інших осіб, а ще добровільно відшкодувала шкоду, заподіяну своїми злочинними діями. Правда, не сказано, на яку саме суму.

До цього варто лише додати, що 15 березня цього року Верховна Рада задовольнила подання ГПУ й ухвалила три постанови щодо Євгена Бакуліна — про надання згоди на його притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й арешт, хоча сам Бакулін станом на той час уже два роки як безвиїзно перебував у Росії. Нагадаємо, що цей чоловік був ув’язнений за підозрами у вчиненні різних посадових злочинів ще в березні 2014 р., тобто майже одразу після перемоги Революції Гідності. Й хоча деталі оброрудки вже тоді були відомі широкому загалу, обвинувачення Бакуліну в причетності до неї було пред’явлено майже через чотири роки по тому, коли він уже став народним депутатом. Разом із тим громадськість дуже здивована, що у справі про аферу, яку назвали «вишками Бойка», зовсім не фігурує ім’я тодішнього міністра палива й енергетики, а нині керівника парламентської фракції «Опозиційний блок» Юрія Бойка. Прокуратура на це конкретної відповіді не дає.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути