Connect with us

Судова практика

Стан обмежено осудної особи має бути врахований судом під час ухвалення остаточного рішення, зокрема для пом’якшення покарання такій особі

Опубліковано

14 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 237/3510/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, вийшовши за межі касаційних вимог.

Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, військовослужбовця засуджено за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК до 12 років позбавлення волі за умисне вбивство головного сержанта. Також вирішено питання щодо запобіжного заходу, зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув’язнення, судових витрат та долі речових доказів.

Розглянувши касаційну скаргу захисника, Верховний Суд вказав, що, як передбачено ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Читайте також: Для встановлення дезертирства судам необхідно досліджувати та брати до уваги докази, які підтверджують наявність у військовослужбовця мети ухилитися від служби

Призначаючи засудженому покарання, місцевий суд виходив з того, що він раніше не судимий, не одружений, має постійне місце проживання та реєстрації, є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується посередньо. Крім того, суд врахував наявність обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, та відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, а також взяв до уваги його відношення до вчиненого злочину.

При цьому місцевий суд посилався і на те, що засуджений на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак з 2007 р. спостерігається в психіатричному центрі з діагнозом шизофренія параноїчної форми, був інвалідом дитинства ІІ групи, проте знятий з обліку у зв`язку із втратою відомостей.

Водночас, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи засуджений у період інкримінованого йому діяння виявляв та по теперішній час виявляє психічний розлад у формі шизофренії. За своїм психічним станом в той період часу не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними.  У разі засудження рекомендовано застосувати до нього примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.

Читайте також: Незабезпечення працівниками поліції належного реагування на виявлений ними конфлікт, що спричинило смерть його учасника, свідчить про їхню службову недбалість

Цей висновок експерта залишився без відповідної уваги як місцевого суду, так і суду апеляційної інстанції, оскільки зміст мотивувальних частин вироку та ухвали, окрім формального посилання на нього, не містять жодного висновку стосовно психопатологічного стану засудженого, як і не містить будь-якого процесуального реагування щодо цього у розумінні ч. 2 ст. 20 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 20 КК визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Інтелектуальна ознака означає нездатність особи повністю усвідомлювати свої дії чи бездіяльність, тоді як вольова – нездатність особи повністю керувати цими діями.

Вказана вище норма матеріального права передбачає, що за наявності об’єктивних даних, які ґрунтуються на висновку відповідної експертизи, особа визнається судом обмежено осудною, і такий її стан повинен бути врахований судом під час постановлення остаточного рішення, яким закінчується кримінальне провадження, зокрема, може впливати на пом’якшення покарання такій особі за вчинення інкримінованого їй злочину.

Щодо таких осіб приписи ст. 50, 65 КК застосовуються з врахуванням положень ст. 20 КК.

З огляду на вказане, враховуючи стан здоров’я засудженого як на час вчинення ним злочину, а також на час розгляду кримінального провадження, колегія суддів ВС вказала, що призначене місцевим судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому з огляду на положення ч. 2 ст. 20 КК дійшла висновку про необхідність пом’якшити таке покарання у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Також з огляду на встановлені обставини, керуючись положенням закону, колегія суддів визнала за необхідне застосувати до засудженого примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

 

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2025
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.