Судова практика
Сторони можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій
10 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1777/19 скасував рішення апеляційного суду, який нарахував пеню в меншій сумі, ніж вимагалося у позові.
ТОВ (постачальник) звернулося до суду з позовом до ДП (покупець) про стягнення заборгованості (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості одержаного товару.
Між сторонами було укладено договір, за яким постачальник зобов’язався передати, а покупець прийняти й оплатити продукцію.
Відповідно до п. 7.2 договору, в разі порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості. Згідно з п. 7.6 договору неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.
Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на недоведеність позивачем обставин порушення відповідачем умов договору. Постановою апеляційного суду рішення скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Суд дійшов висновку, що розрахунок пені позивача є методологічно правильним, проте він є хибним у зв’язку з включенням в період нарахування пені прострочення оплати за кожною накладною після сплину 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (позивачем помилково не застосовано у розрахунку пені приписи ч. 6 ст. 232 ГК України).
У зв’язку з цим суд визнав обґрунтованим нарахування пені в меншій сумі, ніж визначено в позовних вимогах. Судом зменшено суму неустойки на 50% відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України.
У касаційній скарзі ТОВ зазначало, що сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦКУкраїни) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 р. у справі № 910/2031/16).
Верховний Суд вказав, що за змістом положень ч.ч. 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), зокрема можуть пов’язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов’язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконано, Верховний Суд визнав помилковим.
Підготував Леонід Лазебний
