Судова практика
Стягнення пені за несплату аліментів можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної їх сплачувати
14 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 661/905/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги, вказавши, що якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, він є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні.
Жінка звернулася до суду з позовом до чоловіка про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, посилаючись на прострочення зобов`язання відповідача по сплаті аліментів, за що відповідно до положень ст. 196 СК України належить стягнути пеню.
Рішенням міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки заборгованість, визначена державним виконавцем, виникла у зв`язку із помилковим тлумаченням останнім норм ст. 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів, а тому вина відповідача у простроченні сплати аліментів відсутня.
У касаційній скарзі представник позивачки зазначав, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Верховний Суд вказав, що тлумачення ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачені випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вина відповідача у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки заборгованість за аліментами виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а саме у зв’язку із помилковим тлумаченням останнім норм ст. 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів.
Крім того, суд встановив, що відповідач сплачує заборгованість за аліментами щомісячно, як йому запропонував державний виконавець, та сплачує аліменти за новим виконавчим листом, що також свідчить про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати заборгованості за аліментами.
Підготував Леонід Лазебний
