Судова практика
Суд має право визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, що не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню
16 вересня 2024 р. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 444/870/22 залишила без задоволення касаційну скаргу засудженого, який зазначав про порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК.
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК, стягнено на користь потерпілої 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та в інтересах малолітніх потерпілих по 40 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі засуджений наполягав, що він цивільний позов визнавав частково, а тому вважав, що докази на підтвердження позовних вимог мали б досліджуватися в повному обсязі, проте суд першої інстанції, пославшись на положення ч. 3 ст. 349 КПК, обмежився лише допитом обвинуваченого та потерпілої.
Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при ухваленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження і зазначені у ч. 1 ст. 91 КПК.
Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
За таких обставин, у конкретному кримінальному провадженні суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.
У цій частині суд першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону провів судовий розгляд у загальному порядку та в судовому засіданні безпосередньо дослідив докази на підтвердження позовних вимог.
Отже, доводи касаційної скарги про порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК Верховний Суд визнав безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
