Судова практика
Суд не зобов’язаний з власної ініціативи змінювати кваліфікацію дій особи, якщо не доведено вчинення нею певного кримінального правопорушення
13 січня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 243/1573/17 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, вказавши, що кваліфікація дій службової особи (заступника міського голови) за ст. 368 КК виключається, якщо дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу (міської ради).
Заступник міського голови міської ради обвинувачувався у тому, що одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища, що поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційного суду, фігуранта визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що, дійшовши висновку про відсутність у діях особи складу інкримінованого кримінального правопорушення, з огляду на положення ч. 3 ст. 337 КПК, місцевий суд міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі (зокрема, передбачені ст.ст. 190, 364, ст.ст. 15, 27, ст. 369 КК) та ухвалити обвинувальний вирок.
Верховний Суд вказав, що місцевий суд обґрунтував висновок про невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, тим, що в нього відсутні службові повноваження, які він міг би використати для вчинення правопорушення. Такі повноваження відповідно до законодавства України має міська рада, а відповідне рішення приймається на її сесії депутатами. До службових повноважень фігуранта входило лише кураторство управлінням комунальної власності, яке діяло виключно на виконання рішень міської ради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об’єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації.
Верховний Суд також відхилив доводи прокурора у касаційній скарзі щодо застосування ч. 3 ст. 337 КПК, вказавши, що суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Однак ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший склад злочину і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов’язком сторони обвинувачення.
Підготував Леонід Лазебний
