Судова практика
Суд встановлює недійсність правочину через помилку не лише за ознакою наявності чи відсутності помилки в частині розуміння сторонами його змісту
24 травня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 337/5653/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка наполягала, що мала намір укласти договір довічного утримання, а не дарування.
Дарувальниця звернулася до суду із позовом до обдарованої про визнання недійсним договору дарування з тієї підстави, що вона не розуміла в повному обсязі суті останнього.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із його недоведеності та необґрунтованості.
У касаційній скарзі представник позивачки зазначав, що судами не враховано, що сам по собі факт прочитання тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом його суті не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним. Також не надано належної оцінки віку позивача, її стану здоров’я, та того факту, що позивачка іншого житла не має.
Верховний Суд вказав, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Зокрема суди мають встановлювати, чи було прочитано текст правочину вголос нотаріусом зважаючи на похилий вік чи наявність певних хвороб у позивача, чи здійснювалось нотаріусом роз’яснення сторонам правочину його правових наслідків.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 р. у справі № 645/10160/15-ц, від 3 травня 2018 р. у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 р. у справі № 202/2578/19).
Читайте також: Договір, текст якого прочитано сторонами та роз`яснено нотаріусом, може бути визнано недійсним
Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229 та ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
У цій справі суди дійшли правомірного висновку, що позивачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину позивач та відповідач мали намір укласти договір довічного утримання, як і не надано доказів, що останні досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання.
Читайте також: Подарувати чи заповісти?
Суди правомірно зазначили, що позивачка не надала доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину перебувала у такому стані, що потребувала сторонньої допомоги, або була нездатна усвідомити зміст укладеного договору, який їй було роз’яснено нотаріусом.
Посилання на те, що суди не врахували, що спірна квартира є її єдиним житлом, колегією суддів було відхилено, оскільки позивачка зареєстрована у спірній квартирі та не позбавлена права в подальшому проживати у житловому приміщенні.
Підготував Леонід Лазебний
