Судова практика
Судова війна за дивіденди Нафтогазу: уряд знову програє
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Нинішнього літа НАК «Нафтогаз України» та його єдиний акціонер в особі Кабінету Міністрів почали між собою судову війну на ще одному фронті — цього разу пов’язаному з обсягом виплати дивідендів. Поки що вона йде не на користь уряду — 3 липня Окружний адміністративний суд Києва відмовив у задоволенні клопотання КМУ про скасування вжитих незадовго перед тим заходів забезпечення, які полягали в тимчасовому й частковому зупиненні дії урядової постанови від 24 квітня 2019 р. № 364.
Позови Нафтогазу і Укрнафти були об’єднані в одну справу
Згадана вище постанова стосується господарських товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, й затверджує базові нормативи відрахування частки їхнього прибутку, що має бути спрямована на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Зокрема, для тих із них, що отримали прибуток менший за 50 млн грн, частка дивідендів має становити 50 відсотків, а для тих, у кого він більший за вказану суму, — уже 90%. Окремо в даній постанові була прописана норма для чотирьох контрольованих державою товариств: Ощадбанку, Укрзалізниці, Укргідроенерго і Об’єднаній гірничо-хімічній компанії — для них вона становила лише 30%. Окремим пунктом запроваджувався й механізм впливу на ймовірних саботажників: у разі невиплати до 1 липня дивідендів у вказаному обсязі, компетентним органам належало вжити заходи щодо розірвання контрактів з керівниками таких компаній.
Із таким рішенням уряду категорично не погодилися два «бунтівники» — Нафтогаз, 100 відсотків акцій якого належать державі, й «Укрнафта», в статутному фонді якої контрольний пакет (50% плюс одна акція) належать Нафтогазу, у зв’язку з чим вона також підпадає під дію постанови № 364. Вони, кожен окремо, подали позовні заяви до ОАС Києва про її скасування в тій частині, що стосується безпосередньо позивачів, а 27 червня суддя Андрій Федорчук об’єднав обидві справи в одну. Таке допускається нормами статті 172 Кодексу адміністративного судочинства — суд може за клопотанням учасника справи або із власної ініціативи об’єднати в одне провадження декілька справ за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача, якщо, звичайно, позовні вимоги слід розглядати в порядку одного й того судочинства і їхня підсудність перебуває в межах зони обслуговування одного й того суду.
А невдовзі надійшли й заяви про забезпечення позову з однотипним текстом. Основні аргументи заявників полягали в тому, що в ході прийняття спірної постанови урядом не були дотримані вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який ми в подальшому для зручності будемо називати просто регуляторним законом.
Очевидне порушення вимог регуляторного закону
Тут необхідно зробити невеличкий екскурс у законодавчу базу. Якщо державі належить контрольний пакет акцій якого-небудь господарського товариства, то це ще не означає, що Кабмін, як суб’єкт управління її корпоративними правами, може крутити ним як циган сонцем. Згідно Закону України «Про управління об’єктами державної власності» правило «Моя річ — що хочу те й роблю» застосовується лише до казенних підприємств, а стосунки уряду з підконтрольними акціонерними товариствами мають формуватися в рамках вже згаданого регуляторного закону.
Відповідно до положень останнього уряд має право видавати регуляторні акти на кшталт постанови № 364, бо виступає в даному випадку в ролі регуляторного органу, але при цьому повинні бути дотримані чотири умови. Перша — має бути заздалегідь опублікований проект регуляторного акту, друга — повинен бути зроблений аналіз регуляторного впливу, третя — проект разом з аналізом має бути поданий на узгодження Державній регуляторній службі України (ДРСУ), четверта — проект має бути погоджений нею. Зрозуміло, що текст погодження разом з іншими документами має бути розміщений на сайтах компетентних державних органів, аби зацікавлені особи, які захочуть дізнатися про порушення передбаченої законом процедури, могли знайти всю необхідну інформацію в режимі відкритого доступу й не чекали місяцями відписки на свої офіційні запити.
У даному випадку проект був опублікований ще 26 листопада 2018 р. на сайті його розробника — Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а рішення ДРСУ про його погодження ухвалено 6 грудня того ж року. Тільки от цифри в ньому були зовсім не ті, що містилися в прийнятій урядом постанові № 364. Зокрема, там була встановлена норма 50% для всіх товариств, незалежно від суми прибутку, окрім тих самих вище названих чотирьох, для яких цей норматив дорівнював 30 відсоткам. Таким чином, оприлюднення й погодження проекту постанови в тій редакції, в якій вона потім фактично була прийнята, не здійснювалося, а відтак не були дотримані вимоги регуляторного закону.
Саме такого висновку дійшов суддя Федорчук, причому інших варіантів у нього не було. З точки зору здорового глузду на підставі даного висновку можна взагалі вирішити справу й задовольнити позов — раз не дотримана хоча б одна з чотирьох перелічених вище вимог, то згідно закону регуляторний акт не може бути прийнятий, а якщо він усе таки був прийнятий, то має бути скасований. Але порядок є порядок, а він у даному випадку дозволяє судді лише задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову, а саме зупинити дію спірної постанови в тій частині, яка стосується позивачів. Ухвали про це були постановлені: 25 червня у відношенні Укрнафти і 27 червня — Нафтогазу.
Окрім наведеного аргументу заслуговує на увагу ще один момент, який навела Укрнафта. Відповідно до ст. 25 Господарського кодексу України органам державної влади, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання. В даному випадку Кабмін поставив у нерівне з іншими акціонерними товариствами становище чотирьох з них — Ощадбанк, Укрзалізницю та інші, з яких вирішив забирати дивіденди в обсязі 30% прибутку, причому незалежно від того, скільки вони заробили в минулому році. Напевне тому, що для цього були доволі поважні причини. Зате з Укрнафти вирішив брати 90%, хоча в неї теж знайдеться чимало причин для поблажок — це й непокритий збиток, і величезний податковий борг.
Можливі маневри Кабміну
Отже, шанси Нафтогазу й Укрнафти виграти цю справу виглядають майже стовідсотковими, але не забуваймо, що в Кабміні сидять неабиякі майстри робити віртуозні каверзи позивачам. Аби переконатися в цьому варто пригадати одну справу, яку згадав у двох своїх ухвалах суддя Федорчук і про яку наша газета писала в № 9 за цей рік (Юрій Котнюк «Гойдалки газових норм. Уряд вирішив утретє наступити на одні й ті ж самі граблі»). В тій ситуації Кабінет Міністрів своєю постановою зменшив норми споживання газу на одну людину в місяць для необладнаних лічильниками домогосподарств — з 9,8 м3 до 3,3 м3. Невдоволені цим газорозподільні підприємства (облгази) оскаржили її в суді й виграли процес: остаточний вердикт у цій справі № 826/2507/18 ухвалив 27 листопада 2018 року Верховний Суд.
Суддя Федорчук згадав про неї у світлі того, що тоді уряд, приймаючи регуляторний акт, також не дотримався вимог профільного закону. Ми ж згадаємо про неї в світлі того, як відповідач знайшов спосіб ухилитися від виконання рішення суду. Формально підкоряючись волі Феміди, Кабмін 30 січня прийняв постанову № 63, якою скасував оскаржені норми, але одразу ж і запровадив нові, зокрема замість 3,3 м3 встановив 3,29 м3. Таким чином виходило, що облгази начебто виграли, але насправді програли. Один із них — ПрАТ «Кременчукгаз» — оскаржив урядову постанову і 21 лютого ОАС Києва задовольнив його заяву про зупинення її дії в рамках забезпечення позову. З тих же, до речі, підстав — через недотримання вимог регуляторного закону. Тоді Кабмін своєю постановою № 143 від 27 лютого скасував щойно встановлені норми й одразу ж запровадив нові, зокрема з 3,29 м3 зменшив до 3,28 м3. Причому Володимир Гройсман попередив потенційних позивачів, що у випадку зупинення в судовому порядку й цієї постанови, він підпише ще одну, в якій зменшить норми до 3,27 м3, й, мовляв, раз за разом повторюватиме подібний маневр доти, доки лишатиметься на посаді прем’єр-міністра.
Якщо спроектувати ту історію на нинішню ситуацію, можна припустити, що не сьогодні—завтра Кабмін виконає ухвалу судді Федорчука й скасує оскаржувану постанову, але одночасно ухвалить нову, якою, наприклад, збільшить з 90 до 91 відсотка норму прибутку, яку належить спрямувати на виплату дивідендів. Правда, з огляду на результати парламентських виборів Гройсману лишилося недовго сидіти у прем’єрському кріслі, але його наступник може успадкувати цей конфлікт Кабміну з Нафтогазом і продовжити гнути лінію попередника — надто велика спокуса тримати на короткому повідку найприбутковішу державну компанію, якою нині є Нафтогаз.
Не забудьмо й про останній пункт оскаржуваної постанови уряду № 364, який стосується розірвання контракту з керівниками товариств-саботажників. За наявності бажання разом із новим відсотком дивідендів Кабмін може встановити й новий термін звільнення неугодних менеджерів, але тут у прем’єра можуть виникнути певні складнощі. У зв’язку з цим варто нагадати ще одну судову справу, відкриту за позовом Нафтогазу до Кабміну. Цього разу йдеться про постанову КМУ № 226 від 6.03.2019 р., якою внесені зміни до Статуту компанії цього акціо нерного товариства, відповідно до яких обрання та припинення повноважень голови й членів його правління стає виключною компетенцією загальних зборів акціонерів компанії, а не його наглядової ради, як це було раніше.
Справа в тому, що у випадку з Нафтогазом функції загальних зборів його акціонерів виконують засідання Кабінету Міністрів. Він же в принципі формує і наглядову раду, але так склалося, що внаслідок політичних домовленостей з Міжнародним валютним фондом склад цієї ради наполовину складається з непідконтрольних уряду іноземців, а тому налаштований не дуже лояльно до нинішнього прем’єра.
Ця новація не дуже сподобалася керівництву Нафтогазу, в якого, навпаки, склалися дуже приязні стосунки з наглядовою радою, а тому згадана вище постанова уряду № 226 була оскаржена в ОАС Києва, який своєю ухвалою від 14 травня в порядку забезпечення позову зупинив її дію. Уряд намагався оскаржити цей вердикт, але 3 липня Шостий апеляційний адміністративний суд залишив його без змін.
Джерело: Юридичний вісник України
