Connect with us

Судова практика

Сумнів щодо спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не є підставою для визнання складеного ним заповіту недійсним

Дата публікації:

18 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 727/9908/17-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення апеляційного суду, який дійшов висновку про безпідставність визнання заповіту недійсним.

Дочка заповідача звернулася до суду з позовом до іншої особи, у якому просила визнати недійсним заповіт свого батька, посвідчений приватним нотаріусом, згідно з яким на користь відповідача заповідано вклади з нарахованими відсотками. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Позивачка зазначала, що на час складання заповіту її батько був людиною похилого віку, у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, внаслідок чого, як вона вважала, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Рішенням районного суду позов задоволено з тих мотивів, що станом на момент складання заповіту заповідач під впливом наявних у нього захворювань не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційним судом рішення скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки проведеною у справі експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що слід піддати сумніву збереження спроможності на його здатність повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі, за висновком апеляційного суду, не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Розглянувши касаційну скаргу представника позивачки, Верховний Суд вказав, що п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

У цій справі суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із презумпції психічного здоров`я заповідача, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» № 1489-III та іншими законами України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував дійсного психічного стану заповідача у момент складання заповіту та поклав в основу судового рішення висновок комплексної посмертної судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи, що не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, є необґрунтованими, оскільки у постановах вищих судів неодноразово вказувалося, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 р. у справі № 6-9цс12; постанова Верховного Суду України від 28 вересня 2016 р. у справі № 6-1531цс16; постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 р. у справі № 161/17119/16-ц; постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 р. у справі № 522/25597/13-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 р. у справі № 311/3823/15).

Суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши докази у справі та встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що заповідач у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення свої дій, дійшов правильного висновку, що волевиявлення заповідача на складання спірного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Коли використання факсиміле підпису для посвідчення процесуальних документів не є істотним порушенням КПК?

Опубліковано

on

17 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 712/11592/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, вказавши, що якщо на дорученні про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від імені начальника слідчого відділу, використовується факсимільне відтворення підпису, то це є неістотним порушенням процесуальної форми, що не зумовлює порушення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та не має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 186 КК України.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що апеляційний суд не надав належної оцінки порушенню встановленої кримінальним процесуальним законом процедури надання доручення про проведення досудового розслідування, адже факсимільний підпис посадової особи свідчить про відсутність відповідних повноважень у осіб, щодо яких складено зазначений документ.

Верховний Суд вказав, що законодавством не визначене поняття «факсиміле», проте у ч. 3 ст. 207 ЦК України встановлено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено можливість факсимільного відтворення підпису для посвідчення процесуальних документів учасниками процесу. Керівник органу досудового розслідування, діючи згідно з повноваженнями, визначеними ст. 39 КПК України, організовує досудове розслідування, зокрема, шляхом надання відповідних доручень у письмовій формі, тим самим процесуально фіксуючи процедуру досудового розслідування та посвідчуючи власним підписом надані законом керівні повноваження.

Отже, використання факсимільного відтворення підпису для посвідчення процесуальних документів не передбачено чинним законодавством і з огляду на імперативний метод правового регулювання кримінальної процесуальної діяльності («дозволено те, що прямо передбачено законом») є порушенням процесуальної форми.

Однак, вирішуючи питання, чи є таке порушення істотним і таким, яке тягне визнання отриманих доказів недопустимими, ВС узяв до уваги чи призвело воно до порушення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та чи є таким, що не може бути усунуто.

У цій справі рішення керівника органу досудового розслідування про доручення слідчому проводити досудове розслідування не викликало двозначного тлумачення ані з боку самого слідчого, ані з боку прокурорів, на яких було покладено функцію здійснення нагляду у формі процесуального керівництва, та керівника прокуратури, який затверджував обвинувальний акт.

Під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження ВС порушень процесуальних прав засудженого в ході досудового розслідування не встановив, а отже, підстав для визнання доказів недопустимими не знайшов.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до лікарської таємниці

Опубліковано

on

16 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 607/17230/19 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що його підзахисний не перебував у стані сп’яніння під час вчинення правопорушення.

За матеріалами справи, особа, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, порушила ПДР та здійснила виїзд на зустрічну смугу, що спричинило ДТП, у результаті якої потерпілий отримав травми, від яких настала його смерть на місці пригоди, а іншому потерпілому було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Розглянувши касаційну скаргу захисника, Верховний Суд визнав безпідставними його доводи щодо необхідності виключення з обвинувачення особи посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР у зв’язку з недоведеністю перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння, та вимогу визнати недопустимим доказом висновок судово-медичного експерта, бо взірці крові правопорушника були отримані органом досудового розслідування на підставі запиту слідчого, а не за ухвалою слідчого судді.

Верховний Суд зазначив, що в ході перевірки відповідних доводів захисника суд першої інстанції встановив, що слідчим дотримано вимоги ст.ст. 40 та 93 КПК щодо збирання доказів, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо порушення вимог закону при відібранні крові в обвинуваченого. Крім того, факт перебування обвинуваченого у момент ДТП у стані алкогольного сп’яніння обґрунтовано судом з посиланням на показання потерпілих та свідків під час допиту в суді першої інстанції.

Питання допустимості висновку судово-медичної експертизи було предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції, котрий підтвердив допустимість цього доказу з огляду на дотримання слідчим вимог ст. 93 КПК при одержанні та передачі експерту зразків крові обвинуваченого, а також визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні щодо останнього.

Посилання захисника на необхідність додержання органом досудового розслідування вимог ст.ст. 159, 160 та 162 КПК при отриманні зразків для експертизи визнано безпідставними з огляду на те, що дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до таємниці (у цьому випадку – лікарської), що охороняється законом, оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про лікування, що було застосовано.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Неповнолітнього, що повторно вчинив тотожний злочин невеликої тяжкості, може бут звільнено від покарання

Опубліковано

on

11 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 161/20070/19 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який оскаржував звільнення неповнолітнього від покарання.

Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, неповнолітнього визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та на підставі ч. 1 ст. 105 КК України звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України, у виді передачі під нагляд матері тривалістю 1 рік.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що неповнолітній вчинив два кримінальні правопорушення, що виключає можливість звільнення його від покарання на підстав ст. 105 КК України, а також така поведінка свідчить про системний характер вчинення кримінальних правопорушень і відсутність в діях неповнолітнього щирого каяття та бездоганної поведінки.

Верховний Суд вказав, що звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітніх за наявності певної підстави та умов. Підставою застосування ст. 105 КК України є висновок суду про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень на момент ухвалення вироку не потребує застосування покарання. Умовами застосування зазначеної норми є: вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості; щире розкаяння у вчиненому та бездоганна поведінка на момент ухвалення вироку, які свідчать, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження неповнолітній вчинив два аналогічні кримінальні правопорушення, які утворюють повторність. Відповідно до ст. 12 КК (в редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення) кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК, є злочином невеликої тяжкості, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, злочином середньої тяжкості.

Стаття 105 КК не містить заборони до застосування інституту звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру в разі вчинення неповнолітнім двох аналогічних кримінальних правопорушень невеликої або середньої тяжкості, які утворюють повторність.

У судовому засіданні неповнолітній визнав свою вину повністю та надав суду детальні показання про обставини вчинення кримінальних правопорушень.

Обставинами, які пом’якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину неповнолітнім та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши зазначені обставини та дані про особу неповнолітнього, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість його звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі його під нагляд матері, зауваживши, що саме такий вид примусового заходу виховного характеру сприятиме виправленню неповнолітнього і буде більш дієвим та ефективним способом впливу на нього і що він на даний час не потребує застосування покарання.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram