Судова практика
Трохи про сутяжництво
Ухвала КГС ВС від 19.11.2025 у справі № 361/5524/19
В Україні лише декілька норм у процесуальних кодексах присвячені питанням зловживань. Тоді як у деяких зарубіжних державах, зокрема Австралії, Канаді, Великобританії, США, Індії, прийняті окремі законодавчі акти, спрямовані на протидію зазначеній процесуальній поведінці, навіть виділяється окрема категорія осіб — «сутяжників».
«Сутяжницькі» (vexatious) позови давно відомі англосаксонській правовій системі, де їх пов`язуються, як правило, із такою, процесуальною поведінкою сторони, що характеризується надмірною процесуальною активністю особи, повторними зверненнями до суду з тотожними або аналогічними позовами, намаганням відновити провадження у справі тощо з метою переслідування процесуального опонента, надокучання йому або спричинення йому фінансових витрат. У деяких зарубіжних державах, зокрема Австралії, Канаді, Великобританії, США (штати Каліфорнія, Флорида, Гаваї, Огайо, Техас), Індії, прийняті відповідні законодавчі акти, спрямовані на протидію зазначеній процесуальній поведінці. Поряд з цим у іноземній літературі та судовій практиці виокремлюють різні ознаки та правила кваліфікації певної поведінки як сутяжницької. Так, перший законодавчий акт з цього питання — Vexatious Actions Act 1896 року — був прийнятий в Англії та визначав сутяжницьку сторону як будь-яку особу, яка систематично та цілеспрямовано порушує сутяжницький розгляд справи в суді за відсутності розумних підстав (Taggart M. Alexander Chaffers and the Genesis of the Vexatious Actions Act 1896 The Cambridge Law Journal Vol. 63, No. 3 (Nov., 2004), pp. 656-684).
Зазначене формулювання в подальшому інкорпорували у своє законодавство й інші зарубіжні держави. При цьому на практиці був вироблений класичний трискладовий тест для визнання певної особи «сутяжником». По-перше, необхідно було встановити систематичність дій особи, тобто повторюваність, постійність таких дій, та факт того, що особа вважає порушення судових проваджень звичайною річчю, сприймає таку поведінку як належне. По-друге, мала бути доведена цілеспрямованість цих дій, що полягала у рішучості такої особи, її наполегливості, впертості в діях. Нарешті третьою ознакою вважалася відсутність «розумних підстав» для відповідної процесуальної поведінки, що мало місце тоді, коли провадження було безперспективним, проте все одно порушувалося, зокрема із неналежною метою (Joint Submission to the Parliament of Victoria Law Reform Committee. Inquiry into Vexatious Litigants. 27 June 2008. Melbourne. pp. 30-31).
Інакше кажучи, на перший план у цьому випадку виходять не особливості спору, що переданий на розгляд суду, а, скоріше, характеристика самої сторони, її процесуальної поведінки як у конкретному провадженні, так і у попередніх справах, у розгляді яких вона брала участь. Незважаючи на варіативність підходів до «сутяжницької» поведінки у різних державах, можна все ж таки виокремити декілька спільних ознак зазначених дій.
По-перше, у багатьох законодавчих актах зарубіжних держав «сутяжництво» асоціюється із багаторазовим зверненням до суду однією особою у різних справах або з подачею тотожних чи аналогічних позовів, тобто у даному випадку наголошується на неодноразових зверненнях до суду, і навіть про певні кількісні показники процесуальної активності сторони. Наприклад, у Техасі, штат Каліфорнія та на Гаваях для визнання особи «сутяжником», серед іншого, має бути доведений факт того, що така особа за останні 7 років безуспішно порушувала або підтримувала провадження принаймні у п`ятьох справах, окрім справ у судах, що розглядають спори на незначні суми (California Code of Civil Procedure; Hawaii Revised Statutes; Texas Civil practice and Remedies Code), натомість у штаті Флорида цей показник становить 5 невдалих справ за 5 років. Про «сутяжництво» може свідчити систематична, багаторазова участь сторони у судових провадженнях, що завершуються ухваленням рішення не на її користь, її гіперактивність у поданні позовів до суду. У літературі такі сторони інколи називають «хронічними», «аномальними» або «патологічними» сторонами (Кравчук В. Аномалії судового процесу // Слово Національної школи суддів. — 2014.- № 4(9). — С. 98-103).
По-друге, часто «сутяжництво» пов`язується не просто із багаторазовістю звернення до суду, а саме зі зверненнями позивача до одного і того самого відповідача з різними позовами або повторні звернення до суду із аналогічними чи тотожними позовами після вирішення справи судом з метою перегляду вже розглянутої справи. Так, С. Хедлі виокремлює три категорії позивачів з відповідною девіацією процесуальної поведінки. По-перше, позивачі, які програли справу та продовжують подавати до суду аналогічні чи тотожні позови. По-друге, позивачі, які програли справу, продовжують позиватися до суду, розширюючи коло учасників справи.
По-третє, позивачі, які обирають судочинство своїм стилем життя та порушують провадження у спорах, до яких вони не мають стосунку. По-третє, сутяжництво, як правило, пов`язується із незаконною метою подачі позову, зокрема бажанням потурбувати свого опонента, досадити та надокучити йому, умисним його переслідуванням тощо, тобто провадження у цьому випадку порушуються з метою завдати шкоди та незручностей своєму процесуальному опоненту. Так, навіть ЄСПЛ зазначає, що завжди є ризик, що позови про встановлення батьківства можуть бути подані «сутяжницьким» або безпідставним способом з метою переслідування (завдання неспокою) матері та дитині (Dissenting Opinion of Judge Garlicki Joind by Judge Steiner in Case of Rozanski v. Poland, app. №55339/00, 18 May 2006). Інколи індикатором «сутяжництва» також може виступати малий розмір позовних вимог, коли позивача більше цікавить не сума присудженого, а ті незручності, пов`язані із розглядом справи, що матиме відповідач. У цьому контексті подача позову з єдиною метою заподіяти шкоди своєму процесуальному опоненту.
Читайте також: Формальні недоліки адвокатського запиту не можуть бути підставою для відмови у наданні інформації про діяльність ОСББ його співвласнику
По-четверте, останні зміни законодавства зарубіжних держав також наголошують на тому, що як «сутяжництво» можуть бути охарактеризоване не лише зловживання правом на позов, однак і процесуальні дії, спрямовані на затягування розгляду справи та якомога довшому залишенню стану правової невизначеності між сторонами. Тобто останнім часом у літературі спостерігається розширення поняття «сутяжництва», і відтепер оцінці підлягають не лише факти порушення провадження у справі, однак і процесуальні дії з метою затягування розгляду справи під час судового провадження.
На сьогоднішній день фактично відсутні ефективні процесуальні бар`єри, які б обмежували можливість подання значної кількості необґрунтованих позовів немайнового характеру.
Підготовлено на основі Ухвала КГС ВС від 19.11.2025 у справі № 361/5524/19, статті секретаря Пленуму Верховного Суду та судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Луспеника Д. Д., судді ВС Василь Крат.
Підготовлено за матеріалами ВС
Джерело: Юридичний вісник України
