Судова практика
Цесія передбачає відступлення права як грошової, так і негрошової вимоги, а факторинг – тільки грошової
3 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1410/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, оскільки оспорюваний ним правочин не був удаваним.
ТОВ звернулося до суду з позовом до фізичної особи (відповідач-1) та іншого ТОВ (відповідач-2) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) недійсним, твердив, що між відповідачами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), який фактично є договором факторингу, укладеним з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою, що в свою чергу свідчить про недійсність такого договору.
Рішенням господарського суду, залишеним без зміни апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Отже, ст.ст. 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Що ж до суб’єктного складу правочинів з відступлення права вимоги, то учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Водночас за змістом ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України); боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк.
Фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то ВС зазначив, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов’язань, в яких заміна кредитора не допускається (ст. 515). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги: як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу – отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.
За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм щодо заміни кредитора у зобов’язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
За висновком ВС, місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги, дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не є удаваним, оскільки не вчинений для приховання іншого правочину – договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв’язку з чим укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.
Підготував Леонід Лазебний
