Connect with us

Судова практика

Цесія передбачає відступлення права як грошової, так і негрошової вимоги, а факторинг – тільки грошової

Дата публікації:

3 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1410/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, оскільки оспорюваний ним правочин не був удаваним.

ТОВ звернулося до суду з позовом до фізичної особи (відповідач-1) та іншого ТОВ (відповідач-2) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) недійсним, твердив, що між відповідачами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), який фактично є договором факторингу, укладеним з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою, що в свою чергу свідчить про недійсність такого договору.

Рішенням господарського суду, залишеним без зміни апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, ст.ст. 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Що ж до суб’єктного складу правочинів з відступлення права вимоги, то учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України); боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк.

Фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то ВС зазначив, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов’язань, в яких заміна кредитора не допускається (ст. 515). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги: як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу – отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм щодо заміни кредитора у зобов’язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

За висновком ВС, місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги, дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не є удаваним, оскільки не вчинений для приховання іншого правочину – договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв’язку з чим укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Слідчому заборонено перед пред’явленням для впізнання показувати тих, кого пред’являють, особі, яка впізнає

Опубліковано

on

2 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 366/1365/17 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який не погодився з тим, що протоколи пред’явлення особи для впізнання були визнані недопустимими доказами.

Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано невинуватою та виправдано у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор вказував, що судами не надано оцінку низці доказів з точки зору належності та допустимості, не зазначено мотивів, з яких суд відкидає одні докази та бере до уваги інші, що свідчить про істотні порушення положень ст. 370 КПК України.

Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов’язок доказування покладено на прокурора.

Пред’являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК України, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

У цій справі під час розгляду в суді першої інстанції судом було досліджено основні докази обвинувачення, а саме два протоколи пред’явлення особи для впізнання за участю свідка, який у ході цієї слідчої дії повідомив, що зможе впізнати особу, яка заподіяла тілесні ушкодження, та серед інших осіб упізнав обвинуваченого.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що перед пред’явленням особи для впізнання слідчий показував свідку відео з камер спостереження за участю обвинуваченого, тобто фактично провів впізнання за матеріалами відеозапису, що підтвердив і свідок безпосередньо у судовому засіданні.

Проаналізувавши ч.ч. 1, 6 ст. 228 КПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що заборонено попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи, що обумовлено властивостями людської психіки, оскільки краще запам’ятовується і відтворюється той образ людини, що сприйнятий пізніше. Неприпустимо також проводити повторне пред’явлення особи для впізнання тій самій особі, яка впізнає, та за тими самими ознаками.

Беручи до уваги наведене вище, а також на підставі ст. 86 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протоколи пред’явлення особи для впізнання недопустимими доказами, оскільки вони отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, отже не можуть бути використані для прийняття процесуального рішення, а суд не може на них посилатись при ухваленні вироку.

Отже, Верховний Суд не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Коли використання факсиміле підпису для посвідчення процесуальних документів не є істотним порушенням КПК?

Опубліковано

on

17 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 712/11592/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, вказавши, що якщо на дорученні про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від імені начальника слідчого відділу, використовується факсимільне відтворення підпису, то це є неістотним порушенням процесуальної форми, що не зумовлює порушення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та не має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 186 КК України.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що апеляційний суд не надав належної оцінки порушенню встановленої кримінальним процесуальним законом процедури надання доручення про проведення досудового розслідування, адже факсимільний підпис посадової особи свідчить про відсутність відповідних повноважень у осіб, щодо яких складено зазначений документ.

Верховний Суд вказав, що законодавством не визначене поняття «факсиміле», проте у ч. 3 ст. 207 ЦК України встановлено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено можливість факсимільного відтворення підпису для посвідчення процесуальних документів учасниками процесу. Керівник органу досудового розслідування, діючи згідно з повноваженнями, визначеними ст. 39 КПК України, організовує досудове розслідування, зокрема, шляхом надання відповідних доручень у письмовій формі, тим самим процесуально фіксуючи процедуру досудового розслідування та посвідчуючи власним підписом надані законом керівні повноваження.

Отже, використання факсимільного відтворення підпису для посвідчення процесуальних документів не передбачено чинним законодавством і з огляду на імперативний метод правового регулювання кримінальної процесуальної діяльності («дозволено те, що прямо передбачено законом») є порушенням процесуальної форми.

Однак, вирішуючи питання, чи є таке порушення істотним і таким, яке тягне визнання отриманих доказів недопустимими, ВС узяв до уваги чи призвело воно до порушення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та чи є таким, що не може бути усунуто.

У цій справі рішення керівника органу досудового розслідування про доручення слідчому проводити досудове розслідування не викликало двозначного тлумачення ані з боку самого слідчого, ані з боку прокурорів, на яких було покладено функцію здійснення нагляду у формі процесуального керівництва, та керівника прокуратури, який затверджував обвинувальний акт.

Під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження ВС порушень процесуальних прав засудженого в ході досудового розслідування не встановив, а отже, підстав для визнання доказів недопустимими не знайшов.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до лікарської таємниці

Опубліковано

on

16 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 607/17230/19 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що його підзахисний не перебував у стані сп’яніння під час вчинення правопорушення.

За матеріалами справи, особа, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, порушила ПДР та здійснила виїзд на зустрічну смугу, що спричинило ДТП, у результаті якої потерпілий отримав травми, від яких настала його смерть на місці пригоди, а іншому потерпілому було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Розглянувши касаційну скаргу захисника, Верховний Суд визнав безпідставними його доводи щодо необхідності виключення з обвинувачення особи посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР у зв’язку з недоведеністю перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння, та вимогу визнати недопустимим доказом висновок судово-медичного експерта, бо взірці крові правопорушника були отримані органом досудового розслідування на підставі запиту слідчого, а не за ухвалою слідчого судді.

Верховний Суд зазначив, що в ході перевірки відповідних доводів захисника суд першої інстанції встановив, що слідчим дотримано вимоги ст.ст. 40 та 93 КПК щодо збирання доказів, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо порушення вимог закону при відібранні крові в обвинуваченого. Крім того, факт перебування обвинуваченого у момент ДТП у стані алкогольного сп’яніння обґрунтовано судом з посиланням на показання потерпілих та свідків під час допиту в суді першої інстанції.

Питання допустимості висновку судово-медичної експертизи було предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції, котрий підтвердив допустимість цього доказу з огляду на дотримання слідчим вимог ст. 93 КПК при одержанні та передачі експерту зразків крові обвинуваченого, а також визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні щодо останнього.

Посилання захисника на необхідність додержання органом досудового розслідування вимог ст.ст. 159, 160 та 162 КПК при отриманні зразків для експертизи визнано безпідставними з огляду на те, що дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до таємниці (у цьому випадку – лікарської), що охороняється законом, оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про лікування, що було застосовано.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram