Судова практика
Цілком виправданим є позбавлення права займатися освітньою та виховною діяльністю засудженої за колабораційну діяльність, яка під час окупації впроваджувала стандарти освіти держави-агресора
30 січня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 644/4388/23 залишив без задоволення касаційні скарги захисників, які просили змінити призначене винній покарання.
Вироком районного суду вчителя засуджено за ч. 3 ст. 111-1 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій у закладах освіти, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування у сфері освіти на 10 років.
Вироком апеляційного суду вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено за ч. 3 ст. 111-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій у закладах освіти, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління та контролю, місцевого самоврядування у сфері освіти та займатися освітньою та виховною діяльністю на строк 10 років.
У касаційній скарзі захисники зазначали, що апеляційний суд безпідставно застосував до засудженої додаткове покарання як до вчителя у виді заборони займатися виховною та освітньою діяльністю, хоча жодних порушень такої діяльності не встановлено.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд урахував те, що якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції.
Разом з тим, якщо покарання у санкції зазначене в загальній формі, то суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити у вироку характер та коло тих посад або вид тої чи іншої діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Читайте також: 3 місяці арешту за колабораційну діяльність в освітній сфері – надто м’яке покарання
При цьому відповідне покарання має бути сформульованим таким чином, щоб засуджена особа була позбавлена можливості обіймати зазначені у вироку посади або займатися діяльністю в будь-якій галузі, а також була позбавлена можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов’язане вчинене кримінальне правопорушення.
Оскільки відповідно до пред’явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, особа під час окупації займала посаду в.о. директора навчального закладу та впроваджувала стандарти освіти держави-агресора у закладі освіти, а на час розгляду кримінального провадження працювала вчителем хімії та біології у комунальному закладі «Харківський ліцей № 15 Харківської міської ради», тобто продовжувала працювати в закладі освіти, була класним керівником, мала вплив не тільки на навчання, але й на виховний процес, то апеляційний суд визнав за необхідне призначити засудженій додаткове покарання, яке позбавляє її права займатися освітньою та виховною діяльністю.
При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання безпідставно звузив сферу діяльності, в яких засуджена позбавляється права обіймати посади, що не позбавило б її права займатися діяльністю, пов’язаною з публічними закликами до підтримки держави-агресора та до невизнання поширення державного суверенітету України в інших сферах діяльності.
Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 р. керівником закладу загальної середньої освіти може бути особа, яка, зокрема, є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту ступеня не нижче магістра, стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років. Тобто керівник закладу освіти одночасно є і педагогічним працівником, на якого поширюються обов’язки, визначені ст. 54 Закону України «Про освіту».
Відповідно до наведених норм закону педагогічні працівники (у тому числі керівники закладу освіти) зобов’язані: настановами і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема, правди, справедливості, патріотизму; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України; дотримуватися педагогічної етики.
Отже, патріотичне виховання – це безпосередній обов’язок педагогічного працівника, а тому подальша робота особи на посаді вчителя матиме вплив не тільки на навчання, але й на виховний процес.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
