Судова практика
У справі за позовом особи, яка відмовилася від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання відмови недійсною відповідачем є спадкоємець, а не нотаріус
22 серпня 2022 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 136/2075/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка відмовилась від своєї частки у спадщині.
Дружина спадкодавця звернулася з позовом до приватного нотаріуса та дочки спадкодавця про визнання її відмови від прийняття спадщини недійсною.
Після смерті чоловіка позивачки відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок з господарськими будівлями. Спадкоємцями першої черги спадкування за законом були позивачка, як дружина, та дочка спадкодавця. З метою прийняття спадщини, вони звернулись до приватного нотаріуса і в зв’язку з відсутністю інших спадкоємців на час звернення до нотаріуса позивачка відмовилась від своєї частки у спадщині на користь дочки.
В подальшому позивачка дізналася, що у 2007 р. спадкодавець склав заповіт, яким заповів частину будинку рідному брату.
З написанням заяви про відмову від спадщини позивачка втратила право на спадкове майно у вигляді частки об’єкта нерухомого майна, оскільки на час написання заяви про існування заповіту нотаріус її не повідомила, не встановила коло спадкоємців, які мають прийняти спадщину, наслідків відмови від спадщини їй не роз’яснила.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, вказавши, зокрема, що нотаріус є відповідачем лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення, отже, у цьому випадку нотаріус не є належним відповідачем, тому у позові щодо нього слід відмовити.
Розглянувши справу за касаційною скаргою позивачки, Верховний Суд вказав, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК України). Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. 225, 229–231 і 233 ЦК України (ч. 5 ст. 1274).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України, в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).
Аналіз вказаних норм свідчить, що:
– у ст. 229 ЦК України наявні такі формулювання, як зокрема «прав та обов’язків сторін», «другій стороні». Тобто законодавець допускає оспорювання на підставі ст. 229 ЦК України переважно дво- та багатосторонніх правочинів. Однак це не виключає й можливість оспорювання односторонніх правочинів;
– відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. 229 ЦК України. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли особа, яка відмовляється від прийняття спадщини, помилялась щодо його природи;
– помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки – відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. – незнання закону шкодить);
– у справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину, як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, належним відповідачем є спадкоємець, на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус чи нотаріальна контора.
Зверніть увагу на фаховий інформаційний продукт Lex.Нотаріус
У справі, що переглядалася:
– суди встановили, що позивач не надала доказів, які б підтверджували вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки, а тому зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову дружини спадкодавця до дочки спадкодавця;
– суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав, що у справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину, як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, належним відповідачем є спадкоємець, на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погодився апеляційний суд, що нотаріус у цій справі не є належним відповідачем і відмовив у задоволенні позову до нього з цих підстав.
Підготував Леонід Лазебний
