Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Дата публікації:

16 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/23110/17 задовольнив касаційну скаргу позивача на рішення апеляційного суду, який дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Особа звернулась до суду з позовом до банку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – НБУ, про стягнення суми коштів, що знаходяться за кордоном, та застосування заходів впливу.

У судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції позивач подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до  суду в Австрії або іншого компетентного органу Австрії щодо витребування в іноземного банку інформації, засвідченої належним чином.

Читайте також: Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовив, мотивувавши це тим, що предметом спору є стягнення суми коштів та застосування заходів впливу, що знаходяться за кордоном в Австрійській Республіці, а в клопотанні про забезпечення доказів позивач просить витребувати докази, які не мають істотного значення для розгляду справи по суті.

Повертаючи апеляційну скаргу позивача на цю ухвалу суду, апеляційний суд виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Читайте також: Розгляд заяви щодо забезпечення позову, в разі її  подання разом з позовною заявою, не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що судом першої інстанції було розглянуто клопотання про забезпечення доказів, однак у резолютивній частині ухвали суд першої інстанції зазначив, що відмовляє в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Верховний Суд вказав, що ст. 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема витребування та (або) огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено у ст. 84 ЦПК України.

Читайте також: Якщо у судах різних країн порушено провадження в одній і тій самій справі, припиняє провадження суд, який порушив справу пізніше

У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно отримати докази на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому ЦПК України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 498 ЦПК України).

Позивач у судовому засіданні заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до Австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування в іноземного банку належним чином засвідченої інформації.

Однак у резолютивній частині ухвали районного суду констатовано про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, хоча в описовій частині зазначено, що він звернувся із клопотанням про забезпечення доказів, а в мотивувальній частині – про те, що суд керувався ст. 116 ЦПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу позивача на ухвалу місцевого суду, не звернув уваги на те, що при постановленні цієї ухвали суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів і порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали суду.

Положення ч. 1 ст. 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. До цього переліку входить і ухвала щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення є належним способом захисту прав суб’єктів господарювання

Опубліковано

on

От

2 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/6139/20 скасував рішення судів, які передчасно відмовили в позові суб’єкту господарювання, визнавши спосіб захисту права неналежним.

Південна філія ДП «АМПУ» звернулась до суду з позовом до Морської адміністрації про спонукання укласти договір про відшкодування витрат за надані послуги (в запропонованій позивачем редакції).

Рішенням господарського суду в задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду мотивувальну частину рішення господарського суду змінено шляхом її викладення в редакції його постанови з мотивів неналежного обрання позивачем способу захисту права. На думку суду, сформульована позивачем вимога «спонукати укласти договір» не є ефективною та не призведе до захисту порушеного права. Належним же способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним, а позивач такої вимоги не заявляв.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Позов про зобов’язання відповідача укласти договір у поданій позивачем редакції означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що ключовим питанням спору стало питання чи є належним обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви.

Відповідно до абз. 11 ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб’єктів господарювання.

Читайте також: Визнання незаконними рішень суб’єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу

У постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 р. у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору «про зобов’язання відповідача укласти договір у певній редакції» є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов’язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до ст. 187 ГК України.

Тобто, вимогу позивача про зобов’язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним ст. 20 ГК України.

Читайте також: Позов міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого є кілька осіб, у тому числі фізичні особи – не підприємці, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись ч. 9 ст. 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Разом з цим, у постанові від 25 травня 2021 р. у справі № 910/6138/20 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що тлумачення слів «спонукати» і «зобов’язати» у даному випадку можна вважати тотожними, а отже вказаний спосіб захисту відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України.

Верховний Суд відзначив, що між формулюванням «спонукати до укладення», обраним позивачем у даному спорі та формулюванням «зобов`язати укласти», що було предметом розгляду у справі № 916/1423/18, є лише граматична та/або стилістична різниця, однак, незважаючи на формулювання, суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою та дає змогу з огляду на текст договору в редакції позивача, захистити порушене право. Інше тлумачення є надмірним формалізмом та штучним звуженням існуючих способів захисту порушеного права, які самі по собі не є і не можуть бути вичерпно і детально сформульовані законом.

Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, справу направив на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Дійсність & недійсність заповіту

Опубліковано

on

От

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Підстави недійсності та, навпаки, ознаки дійсності заповіту у спадкових відносинах. 

Тридцятого квітня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 272/583/19, провадження 61-7004св20 (ЄДРСРУ № 96669197) досліджував питання щодо підстав недійсності та навпаки ознак дійсності заповіту в спадкових відносинах.

Читайте також: У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини нотаріус не є належним відповідачем

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Нагадаємо, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Читайте також: Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов’язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Читайте також: Технічні помилки й описки в заповіті не свідчить про порушення його форми чи порядку посвідчення, а тому не є підставою для визнання його недійсним

У частинах другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо всієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Частиною першою статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до положень частини третьої статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в статтях 12511252 цього Кодексу.

Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат», до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно до цього закону, органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти, в тому числі, таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних).

Згідно положень статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 1 257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19, провадження № 61-14040св20 (ЄДРСРУ № 94151238) зауважив, що технічні помилки (описки) в заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення. Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним. Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься і в постанові від 20.05.2019 р. у справі № 522/904/16- ц та постанові від 03.07.2019 р. у справі № 725/2412/15-ц.

Позиція ВС

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 697/490/18, вказує, що на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов’язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем. Висновок суду про нікчемність заповіту через відсутність відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачу не відповідає положенням частини першої статті 1 257 ЦК України, оскільки вказана норма передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, що також зазначено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 364/832/18.

В інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц та від 3 липня 2019 р. у справі № 725/2412/15-ц). Також у постанові від 07.03.2018 року по справі справа № 525/607/17, провадження № 61-1339 св 17 Верховний Суд роз’яснив, що відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, може розцінюватися як порушення форми заповіту в тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо.

Висновок

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, а волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Опубліковано

on

15 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/863/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, вказавши, що якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки).

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору купівлі-продажу корпоративних прав між фізичними особами

Учасник Дочірнього підприємства звернувся до суду з позовом до власників 2/3 часток корпоративних прав у ДП про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.

Мотивував позов тим, що відповідачі неправомірно відчужили як свої частки, так і належну позивачу 1/3 частину його корпоративних прав у зазначеному ДП, чим порушили як корпоративні права позивача, так і його переважне право на придбання часток інших учасників у статутному капіталі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у позові відмовлено з тих мотивів, що визнання переваженого права на придбання корпоративних прав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки корпоративні права не можуть переходити у власність, тобто не є об`єктом права власності. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття як «корпоративні права» (так звані «права з частки») з правами на частку, що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагнув набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП.

Частиною 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Читайте також: Учасник товариства, корпоративні права якого порушено внаслідок укладення директором товариства договору, має право ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення товариства з відповідним позовом до суду

Подібні положення містяться також і у ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме у такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права/інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не тягне за собою значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП   при наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарськиій справі, є надмірним.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно не підлягають і розгляду по суті.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link