Умови стягнення виконавчого збору…змінюються

Євген МОРОЗОВ,
адвокат, магістр права

Умовами стягнення виконавчого збору все ж таки є фактичне виконання виконавчого документа навіть не беручи до уваги позиції Великої Палати Верховного Суду

Шістнадцятого квітня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/8425/19, адміністративне провадження № К/9901/26264/19 (ЄДРСРУ № 88814982) досліджував питання щодо умов стягнення виконавчого збору.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статей 1, 5 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404­VIII «Про виконавче провадження» (далі — Закон № 1404­VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій, визначених у цьому законі, органів та осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно­правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та в передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 2 червня 2016 року № 1403­VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі — у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 1403­VIII).

Законом № 1403­VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби і приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне й неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Важливо. Статтею 42 Закону № 1404­VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404­VІІІ виконавчий збір — це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно з частиною п’ятою статті 27 Закону № 1404­VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим законом. Також частиною дев’ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується в разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 31 Закону №1403­VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми — в разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404­VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо останній подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п’ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього закону.

Згідно з приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404­VІІІ в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим законом.

Закон № 1404­VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі — Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403­VIII і № 1404­VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404­VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Згідно з п. 9 розд. Інструкції встановлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404­VIII зобов’язують державного виконавця в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404­VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (в минулій редакції закону: «що фактично стягнута» — постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18), поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що в постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404­VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає в матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, в якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Важливо. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 27 Закону України № 1404­VIII виконавчий збір не стягується в разі виконання рішення приватним виконавцем. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404­VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов’язково роз’яснюється порядок повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404­VIII без реального стягнення суми боргу з боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Висновок

Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

«Практично» аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18 (ЄДРСРУ № 88601610) та від 16 квітня 2020 року в постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 260/1261/18, адміністративне провадження № К/9901/31209/19 (ЄДРСРУ № 88814954).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути