Судова практика
Умисне вбивство командира його підлеглим утворює склад злочину умисного вбивства особи у зв’язку з виконанням нею службового обов’язку
29 травня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 535/333/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який не погоджувався з кваліфікацією діяння засудженого за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Військовослужбовець, отримавши усне зауваження від командира стосовно порядку несення військової служби, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, тримаючи в руках ввірений йому автомат, умисно здійснив не менше трьох пострілів у тулуб командира, від яких останній утратив рівновагу та впав на підлогу. Надалі, тримаючи в руках вказаний автомат, направив його на потерпілого, який лежав на спині, і здійснив ще не менше трьох пострілів у тулуб, заподіявши йому смертельні ушкодження.
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначала, що вчинене діяння не підлягає кваліфікації як вбивство потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового обов’язку, оскільки постріли засуджений здійснив через протиправну поведінку потерпілого, що виключає відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Верховний Суд вказав, що засуджений не міг не розуміти, що вчиняє злочин проти потерпілого з відповідним статусом, обумовленим відносинами, що забезпечують дотримання порядку несення військової служби – свого командира, у підпорядкуванні якого він перебував.
Захисник не навела доводів на обґрунтування того, що удар, завданий потерпілим засудженому під час їхньої суперечки, був головним чинником у формуванні в засудженого мотиву на вбивство потерпілого.
Водночас суди попередніх інстанцій дійшли переконливого висновку, що мотивом на вбивство потерпілого було саме виконання ним свого службового обов’язку як командира.
Судами було встановлено, що між засудженим і командиром раніше виникали суперечки стосовно питань несення служби. Засуджений, вважаючи, що він має більший військовий досвід, давав поради командиру, які той не сприймав.
Факт незгоди засудженого з організацією несення служби командиром підтвердженоі його поведінкою: самовільно покинув місце розташування військової частини, не попередивши про це свого безпосереднього командира.
Водночас засуджений, будучи діючим військовослужбовцем, усупереч нормативним актам, які регулюють порядок проходження (несення) військової служби, перебуваючи поза межами військової частини, пішов у кафе, де вживав спиртні напої, і повернувся до місця розташування частини лише тоді, коли потерпілий попередив про можливість оформлення факту самовільного залишення засудженим військової частини.
Також засуджений не повідомив командира про те, що повернувся до військової частини. Отримавши усне зауваження від командира стосовно перебування у стані алкогольного сп’яніння, засуджений, на відміну від іншого військовослужбовця, який узяв це зауваження до уваги та пішов спати, вступив у суперечку з командиром.
Ці обставини свідчать про те, що засуджений був невдоволений командуванням потерпілого у ввіреному йому підрозділі. Своїми діями та вчинками показував, що не бажає йому підпорядковуватися та виконувати його накази як командира.
З огляду на викладене, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що мотивом вчинення засудженим вбивства свого командира було отримане усне зауваження стосовно порядку несення військової служби і невдоволення засудженого організацією потерпілим проходження військової служби свого підрозділу.
Отже, суди дійшли вмотивованого висновку про вчинення засудженим вбивства потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового обов’язку.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
