Умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею службового або громадського обов’язку кваліфікується у тих випадках, коли злочин вчинено з метою не допустити або припинити її правомірну діяльність

14 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 237/3510/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який стверджував про неправильну кваліфікацію дій підзахисного за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, військового засуджено за умисне вбивство головного сержанта у зв’язку із виконанням ним службових обов’язків як начальника (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

У касаційній скарзі захисник зазначав, що для кваліфікації дій засудженого за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК необхідною умовою є вбивство особи, яка здійснює саме правомірну діяльність, яка входила до кола її повноважень, а не просто є начальником по відношенню до засудженого.

Читайте також: Направлення військовослужбовцем зброї у бік потерпілого та натискання на спусковий гачок вказує на наявність умислу на заподіяння смерті останньому, а не спонтанну дію

Верховний Суд вказав, що дії особи кваліфікуються як умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку у тих випадках, коли злочин вчинено з метою не допустити або припинити правомірну діяльність особи, у зв’язку із виконанням нею свого обов’язку, змінити характер цієї діяльності, а також у разі помсти за здійснення такої діяльності незалежно від часу, який минув до умисного вбивства. Виконанням службового обов’язку є діяльністю особи, яка входить до кола її повноважень.

Отже, для встановлення в діянні особи складу злочину, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, суд повинен установити суб’єктивну сторону злочину, яка полягає в розумінні обвинуваченим того, що він вчиняє злочин саме проти особи, якій притаманні спеціальні ознаки, та у зв’язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов’язку.

Як встановлено судами обох інстанцій, під час проходження військової служби головний сержант, будучи начальником, виконував свої обов’язки з військової служби згідно зі ст. 12, 16, 58, 59, 125, 126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині встановлення у підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, проведення роботи щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, здійснення заходів щодо безпеки особового складу підрозділу та інших осіб під час роботи з озброєнням, несенням вартової і внутрішньої служби, виконання інших обов’язків.

Читайте також: Дії військовослужбовця, який здійснив постріл у бік групи осіб, чим спричинив смерть іншого військовослужбовця, кваліфікується як злочин проти встановленого порядку несення військової служби, а не проти життя та здоров’я особи

Отже, головний сержант особисто відповідав за бойову підготовку та готовність довіреного йому підрозділу, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, а також був зобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, доповідати начальству про їх виконання, підтримувати військову дисципліну серед особового складу, з метою недопущення ними правопорушень.

Як вказано у вироку, в ході розгляду кримінального провадження засуджений свою вину визнав частково, не заперечував, що він дійсно здійснив постріли у сержанта, проте вбивати не хотів, не вважав його своїм командиром, а стріляв у нього щоб він не знущався над ним і іншими військовослужбовцями. Засуджений повідомив, що сержант постійно був у стані алкогольного сп’яніння, його обурювали його витівки зі зброєю, між ними відбувались постійно конфлікти, проте рапорти з цього приводу він не писав.

Однак, відповідно до досліджених судами доказів, серед яких є й акт проведення спеціального розслідування за фактом отримання поранення несумісного з життям головного сержанта, встановлено, що його смерть пов’язана із виконанням обов’язків військової служби, та є наслідком вбивства військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби. 

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин не викликає сумніву той факт, що засуджений не міг не розуміти, що вчиняє злочин проти особи з відповідним статусом, обумовленим відносинами, що забезпечують дотримання порядку несення військової служби – свого командира, у підпорядкуванні якого він перебував.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути