Судова практика
В разі відмови випускника від виконання умови відпрацювати за направленням заклад освіти може стягнути з нього всі витрати на освіту, зокрема і стипендію
20 вересня 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/11542/16-ц задовольнив касаційну скаргу університету і стягнув коштів зі студентки.
Університет звернувся до суду з позовом до студентки про стягнення коштів за навчання, мотивуючи тим, що відповідачка в установлений строк не приступила до навчання в інтернатурі без поважних причин, що одночасно свідчить про її відмову у подальшому приступити до роботи за направленням та відпрацювати не менше 3 років як молодий фахівець у державній установі охорони здоров’я, а тому зобов’язана відшкодувати всі державні витрати, пов’язані з її навчанням.
Читайте також: Що таке податкова знижка на навчання та хто її може отримати?
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що норми законів, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Розглянувши касаційну скаргу університету, Верховний Суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у п. 69-72 постанови від 26 січня 2021 р. у справі № 607/3693/17 зазначила, що якщо ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» 1991 р. була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» 1991 р., у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди, регулюються саме нею.
Положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо зворотності дії в часі закону, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою.
Читайте також: Відрахований аспірант, який не виконав вимог навчального плану, має відшкодувати вартість підготовки
Тому Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 р. (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 р. (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 р. (справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 р. (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 р. (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 р. (справа № 607/7122/17-ц), але визнала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 р. у справі № 545/499/17, в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку щодо відшкодування виплаченої стипендії особі, яка порушила умови договору та не відпрацювала трьох років за призначенням, зазначивши про те, що таке відшкодування не було узгоджено сторонами у договорі та не відноситься до всіх витрат, які визначені у п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.
Отже, Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив рішення про задоволення позову і стягнув з відповідачки на користь університету кошти за навчання: 83 648,45 грн затрат на одного студента медичного факультету і 39 323,24 грн виплаченої за час навчання стипендії.
Підготував Леонід Лазебний
