Судова практика
Вчинення злочину у співучасті не виключає затвердженої угоди про визнання винуватості з одним із співучасників
18 травня 2020 р. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 639/2837/19 залишила без задоволення касаційну скаргу захисника співучасників обвинуваченого, який уклав угоду з прокурором про визнання винуватості.
Вироком районного суду у підготовчому судовому засіданні затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК.
Ухвалою апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на цей вирок захисника в інтересах співучасників на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що у вироку на підставі угоди щодо обвинуваченого хоча і зазначено, що останній вчиняв злочин разом із співучасниками, проте при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд вказав обставини, які дозволяють ідентифікувати співучасників як осіб, які вчиняли кримінальне правопорушення у співучасті з обвинуваченим. Всупереч презумпції невинуватості суд першої інстанції фактично встановив винуватість співучасників у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК. Тому співучасники хоча і не були визнані учасниками цього провадження, однак вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд наголосив на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим питанням є з’ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
У тексті вироку особисті дані про співучасників не зазначені. Окрім того, у вироку місцевого суду на підставі угоди про визнання винуватості обвинувачення, визнане судом доведеним, стосується виключно обвинуваченого, який уклав угоду про визнання винуватості. Дослідження та оцінки правомірності дій співучасників, які такої угоди не укладали, суд не здійснював, не встановлював преюдиційних фактів щодо них. Будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку щодо обвинуваченого, цей вирок не містить.
Дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст.ст. 91, 92, 277, 291 КПК.
Також Верховний Суд не знайшов порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження. Апеляційний суд в мотивувальній частині свого рішення зазначив, що апеляційна скарга захисника підлягає поверненню, що відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК. Водночас у резолютивній частині суд вказав, що відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника. Ураховуючи конкретні обставини справи, це порушення не є істотним з огляду на вимоги ч. 1 ст. 412 КПК.
Отже, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Підготував Леонід Лазебний
