Верховний Суд зацікавився гонорарами адвокатів — звідки що береться?…

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Оплата праці адвоката є результатом відповідних домовленостей між адвокатом та його клієнтом і визначається договором про надання правової допомоги. Регульовані або фіксовані ціни на такі послуги встановлюються Кабінетом Міністрів України лише для тих адвокатів, які працюють на підставі Закону України «Про безоплатну правову допомогу» й отримають оплату за рахунок держбюджету. Усі інші самостійно визначають свій гонорар відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Якихось обмежень розміру оплати тут немає, вказано, зокрема, що «гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час». Але якщо сторона судового спору, яка витратилася на адвоката, хоче отримати відшкодування за рахунок свого процесуального супротивника, то ступінь «розумності» цих витрат буде визначати вже суд.

Правова позиція Верховного Суду

У цьому контексті значний інтерес становить правова позиція Верховного Суду (далі — ВС) викладена в постанові від 11.06.2018 р. у справі No 923/567/17.

Позивачі подали до господарського суду позов про визнання недійсними рішень загальних зборів публічного акціонерного товариства (ПАТ). У задоволенні позову було відмовлено, проте позивачі оскаржили це рішення в касаційному порядку й теж програли. Згодом ПАТ-відповідач звернувся до ВС із заявою про здійснення розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в касаційної інстанції та ухвалення додаткового рішення (витрати на професійну правничу допомогу адвоката). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) додаткове рішення ухвалюється судом, зокрема, за заявою учасників справи, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. На підставі статей 124, 126 ГПК разом із відзивом на касаційну скаргу було надано суду попередній розрахунок розміру судових витрат, які поніс відповідач у зв’язку з розглядом касаційної скарги позивачів, на орієнтовну суму 7 тисяч гривень. На підтвердження розрахунку суду надали:

• копію договору з адвокатом про надання правової допомоги;
• рахунок адвокатського бюро на 7 тисяч грн. за надання правової допомоги;
• копію банківської виписки про сплату відповідачем 7 тисяч грн згідно рахунку;
• рахунок на суму 1 тисяча 725,83 грн компенсації витрат адвоката згідно договору, а саме: 1 тисяча грн добових витрат та 725,83 грн витрат на проїзні квитки;
• детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги згідно договору, станом на 16.05.2018 р.;
• акти на суму 7 тисяч грн та на суму 1 тисяч 725,83 грн;
• копію посадочного документа (електронний квиток на потяг сполученням Херсон— Київ) із вказаною в ньому вартістю 251,33 грн;
• копію ваучера на міжміський автобус вартістю 474,50 грн. Усього понесених відповідачем витрат на 8 тисяч 725,83 грн, підтверджених документами.

Висновки ВС

ВСУ розглянув заяву про розподіл судових витрат і дійшов таких висновків. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з договором про надання правової допомоги у наведеній справі вартість юридичних послуг складає 7 тисяч гривень. Додатково клієнт компенсує транспортні витрати адвоката, пов’язані з наданням юридичної допомоги в суді касаційної інстанції, в сумі вартості проїзних квитків до суду (з Херсону до Києва) та зворотній шлях, а також компенсує добові витрати адвоката за час його перебування ву Києві на суму 1 тисяч грн на добу. Оплата здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро.

Один і той самий адвокат представляв інтереси відповідача в суді першої інстанції і в касаційному суді. А відтак ВС дійшов висновку, що обставини справи на момент її розгляду у касаційної інстанції представнику відповідача були відомі. Крім цього, і позиція позивачів протягом усього часу розгляду справи в судах не змінювалась, як власне й позиція відповідача та доводи, якими він її обґрунтовував. Верховного Суду звернув увагу й на те, що відзив на касаційну скаргу аргументований подібними доводами, що й відзив на позовну заяву.

Відповідно до приписів частини 4 ст.126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вищенаведених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг адвоката. При цьому обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення (частина 6 статті 126 ГПК).

Далі ВСУ детально розглянув складові суми в 7 тисяч грн вартості наданої адвокатом правової допомоги (згідно з актом передачі ).

До цієї суми входили: 4 тисячі 800 грн — підготовка відзиву на касаційну скаргу (з розрахунку 8 год. х 600 грн/год.); 500 грн — вивчення матеріалів справи (1 год.); 1 тисяча грн — аналіз законодавства (2 год х 500 грн/год.); 700,00 грн — участь адвоката у судовому засіданні касаційної інстанції (1 год х 700 грн/год.).

Верховний Суд зазначив, що адвокат брав участь у цій справі починаючи з першої інстанції, отже, не міг бути необізнаним з позицією позивачів, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами та доводами, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги. А відтак суд касаційної інстанції критично сприймає наданий відповідачем розрахунок визначення вартості та обсягу отриманих ним юридичних послуг. Зокрема, є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак необґрунтовані вимоги про стягнення 1 тисячі грн витрат, необхідних для аналізу законодавства із розрахунку 2 год по 500 грн/год.

Стосовно витрачених адвокатом 8 годин на підготовку відзиву на касаційну скаргу (об’ємом 6 сторінок, з яких мотивування по суті вимог займає 4 сторінки), вартість яких визначена в розмірі 4 тисячі 800 грн (з розрахунку 600 грн/год.), суд касаційної інстанції вважає співмірною в цій справі компенсацією вартості виконаної роботи у сумі 1 тисяча 200 грн (з розрахунку 2 год х 600 грн/год).

Поряд із цим з деякими витратами відповідача ВСУ погодився. Так, вимоги про стягнення 500 грн за вивчення матеріалів справи (1 год х 500 грн/год.) та 700 грн за участь адвоката в судовому засіданні касаційної інстанції (1 год х 700 грн/год.) суд визнав обґрунтованими.

Таким чином, із 7 тисяч грн, заявлених відповідачем як витрати на професійну правничу допомогу адвоката, Верховний Суд вважає за можливе залишити лише 2 тисячі 400 гривень.

Стосовно витрат адвоката на транспорт, то суд з цим погодився, але лише після ретельного дослідження проїздних документів у судовому засіданні (перевірили прізвище, ім’я, по батькові пасажира на квитках, дату, місце відправлення і прибуття тощо). Поряд із цим Верховний Суд не визнав 1 тисячу витрат на відрядження до Києва (добові) через те, що відсутні докази реального здійснення цих витрат адвокатом.

Таким чином, із заявлених до стягнення витрат відповідача на правову допомогу 8 тисяч 725,83 грн суд визнав лише 3 тисячі 125,83 гривень.

Коментар і рекомендації

До головних причин зменшення судом заявлених відповідачем у справі, що коментується, витрат на професійну правову допомогу можна віднести:

Відсутність прийнятного для суду визначення й обґрунтування обсягу роботи адвоката саме в касаційній інстанції, з урахуванням того, що цей же адвокат уже брав участь у суді першої інстанції.

Специфіка і межі розгляду справи касаційним судом визначені в ст. 300 ГПК. Так, цей суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються й не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову в суді касаційної інстанції також не допускається.

Верховний Суд звернув увагу на незмінність правової позиції та аргументів обох сторін у наведеній справі протягом її розгляду всіма інстанціями. Через це, на думку ВС, відзив відповідача на касаційну скаргу був аргументований тими самими доводами, що й відзив на позовну заяву. А це, відповідно, значно скорочувало час, необхідний для підготовки адвоката до касаційної інстанції.

Судячи з усього, в подібних ситуаціях до відзиву на касаційну скаргу варто вносити якісь нові елементи, наприклад, включити посилання на судову практику того ж Верховного Суду (п. 4 ст. 236 ГПК), Європейського суду з прав людини (п. 4 ст. 11 ГПК) тощо. Така робота потребує додаткових витрат часу і відповідної оплати.

Аналіз адвокатом законодавства під час підготовки до судового процесу — дійсно важлива й необхідна складова професійної правової допомоги. Якщо йдеться про окрему оплату цієї роботи, то, виходячи з позиції ВС, її слід у звіті деталізувати. Наприклад, дати перелік назв науково-практичних монографій, коментарів, публікацій, які вивчалися. Можливості сучасного інтернету значно полегшують пошук необхідних матеріалів.

Відсутність документального підтвердження витрат адвоката під час відрядження (добові). В реальному житті зазвичай йдеться про касові чеки із закладів громадського харчування, витрати на проживання тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути