Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи проживання боржника? - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи проживання боржника?

Дата публікації:

П’ятого травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15005/20, провадження № К/9901/5954/21 (ЄДРСРУ № 96706696) досліджував питання щодо відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації чи місцем проживання боржника — фізичної особи.

За правилами статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі документи приймаються до примусового виконання за місцем, зокрема, проживання, перебування боржника. Чи дає це право стягувачу можливість вибору місця пред’явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання (місце проживання боржника (вказане у виконавчому документі)?

Читайте також: Виявлення недоліків у декларації боржника про майновий стан не є підставою для відмови у відкритті провадження про його неплатоспроможність

Чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника. До того ж, приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника–фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 826/15676/16.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Утім відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За текстом статті 3 Закону № 1382-IV:

– вільний вибір місця проживання чи перебування — право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

– місце перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; – місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

– документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, — паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

– реєстрація — внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/ перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Читайте також: Підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду

Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. В разі, якщо особа проживає в двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

У разі, якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).

Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі — Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр — це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання й поширення визначеної цим законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування й вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності — інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (в разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9–14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.

Так, 31 березня 2021 року Верховний Суд розглядав справу № 380/7750/20 (ЄДРСРУ № 95946017), спірні правовідносини якої є подібними до тих, які є предметом розгляду в цій справі. За наслідками розгляду тієї справи Верховний Суд ухвалив постанову від 31 березня 2021 року, в якій висловив правову позицію, суть якої полягає в наступному. Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв’язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Висновок

Відтак, визначення місця виконання виконавчого документа щодо боржника — фізичної особи має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов’язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ виконавця.

Читайте також: На стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець не може з’ясовувати питання чи виконано рішення адміністративного суду

Аналогічна правова позиція висловлена 29 квітня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/3258/20, провадження № К/9901/5250/21 (ЄДРСРУ № 96655284).

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Ухвала суду про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню навіть якщо первісний позов залишено без розгляду

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 333/6667/20 скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу заявнику.

Концерн звернувся до суду з позовом до споживачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Споживач пред’явив зустрічний позов до Концерну про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.

Ухвалою районного суду відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, матеріали зустрічного позову повернуто заявнику з тих мотивів, що первісний позов за заявою позивача залишено без розгляду.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу споживача повернуто заявнику з посиланням на те, що приписами ст. 353 ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову окремо від рішення суду.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційну скаргу споживача, Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Частиною 6 ст. 185 ЦПК України, до якої відсилає ч. 2 ст. 194 ЦПК України, передбачено, що про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Про залишення зустрічної позовної заяви в суді у випадку її повернення заявнику зазначено у ч. 3 ст. 194 ЦПК України.

Вищенаведене свідчить про те, що процесуальним законом визначено уніфікований, єдиний підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної, так і зустрічної), яка подана без додержання вимог, що визначені ЦПК України. Таким чином існує необхідність і у застосуванні єдиного підходу при реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви (як первісної, так і зустрічної).

Читайте також: Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

У п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені п.п. 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) – до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.

Зі змісту вказаної норми слідує, що ухвала про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню.

Ухвалою суду першої інстанції було вирішено питання про повернення заявнику зустрічної позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 194 ЦПК України. Така ухвала суду охоплюється поняттям «заява позивача (заявника)», яке міститься у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, тому ця ухвала підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Читайте також: Скасування заходів забезпечення позову чи зустрічного забезпечення із залишенням у силі ухвали суду про їх забезпечення є неможливим

Отже, виходячи зі змісту положень ч. 6 ст. 185, ч. 2, 3 ст. 194, п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, ухвала суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Такі висновки узгоджуються із висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 8 жовтня 2018 р. у справі № 927/490/18.

Із урахуванням наведеного Верховний Суд визнав необґрунтованим висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги споживача у частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті та повернення зустрічного позову.

Отже, Верховний Суд погодився з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 686/32337/19, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/11293/16, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/18694/18, від 24 березня 2021 р. у справі № 613/1281/19, від 24 березня 2021 р. у справі № 753/6582/18. Підстав для відступлення від висновків, викладених у зазначених постановах Верховний Суд не встановив.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-41/2006 скасував ухвалу апеляційного суду, який необґрунтовано повернув апеляційну скаргу.

Рішенням районного суду задоволено позов стягувача до боржників про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку

До суду від заступника начальника ВДВС надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі.

Читайте також: Як відмову, так і задоволення подання державного чи приватного виконавця про обмеження у виїзді за кордон може бути оскаржено в апеляційному порядку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення суду між стягувачем та боржниками.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції повернуто з посиланням не те, що згідно з ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається, зокрема і ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційні скарги стягувача та боржника, Верховний Суд вказав, що тлумачення та застосування положень ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна оскаржити в апеляційному порядку

У зв’язку із цим Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 460/3535/16-ц про те, що норма п. 11 ч.1 ст. 353 ЦПК України не передбачає можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди.

У справі, що переглядалася, за висновком Верховного Суду апеляційний суд не врахував того, що ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перешкоди, зумовлені правовим режимом на тимчасово окупованій території України, є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Опубліковано

on

От

30 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 418/3478/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення суду про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець звернувся до суду з позовом до селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що він проживає на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ, а тому з незалежних від нього обставин він не мав об’єктивної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для своєчасного оформлення документів.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з посиланням на те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» від 17 червня 2014 р. № 953/5 до закінчення антитерористичної операції на сході України було тимчасово призупинено: 1) проведення державної реєстрації актів цивільного стану (що нам цікаво з погляду отримання свідоцтва про смерть); 2) доступ нотаріусів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Спадкового реєстру, що підтверджує само по собі виникнення значних перешкод у реалізації прав громадян. Тобто спадкоємці повинні були звернутись лише до нотаріусів на контрольованій Україною території із заявою про прийняття спадщини, такому зверненню як правило стало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території і лише після розгляду справи судом та отримання судового рішення було можливе отримання свідоцтва про смерть спадкодавця в органах цивільного стану, що було необхідно для ініціювання відкриття спадкової справи.

Читайте також: Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Розглянувши касаційну скаргу селищної ради, Верховний Суд вказав, що правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звертаючись до суду з позовом, спадкоємець як на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини посилався на те, що свідоцтво про смерть матері, яка померла на тимчасово окупованій території, було отримано ним лише 20 червня 2019 р. на підставі рішення суду про встановлення факту смерті матері у місті Луганську.

Читайте також: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Ураховуючи те, що у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме – відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану, проте спадкоємцем вживались заходи: звернення до органів державної реєстрації про реєстрацію смерті на підставі свідоцтва, виданого органами на тимчасово окупованій території України; звернення до суду з позовом про встановлення факту смерті матері на тимчасово окупованій території України, – суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 р. у справі № 756/2764/15-ц, оскільки суд встановив, що причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link