Судова практика
Відмова настоятеля храму брати участь у загальних зборах релігійної громади та очолити такі збори свідчить про його добровільну відмову від виконання статутних обов’язків та повноважень
20 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 727/5571/19 залишив без задоволення касаційну скаргу керівника релігійної організації та його клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За матеріалами справи 27.12.2017 у ЄДР було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну організацію УПЦ. Керівником релігійної організації зазначено одного зі скаржників.
Згідно з протоколом від 10.03.2019 відбулися загальні збори членів релігійної організації УПЦ за присутності 415 осіб, які ухвалили таке рішення: підтвердити належність усіх зареєстрованих на зборах громадян православного віросповідання – прихожан сільського храму до членів релігійної організації УПЦ і, відповідно, вважати загальні збори православних віруючих жителів с. Стара Жадова загальними зборами релігійної організації УПЦ; припинити повноваження настоятеля як керівника релігійної організації, припинити повноваження Парафіяльної ради; змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації УПЦ та перейти до релігійного об’єднання Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши при цьому назву релігійної організації УПЦ на релігійна організацію ПЦУ; прийняти у новій редакції Статуту релігійної організації УПЦ із зміною назви на релігійної організацію ПЦУ; переобрати керівний орган, зокрема головою Парафіяльної ради обрано іншу особу, яку уповноважено на представництво громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій.
Читайте також: Рішення про зміну канонічної належності релігійної громади зачіпає права виключно членів цієї громади
24.04.2019 державний реєстратор управління культури ОДА провів державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну організацію ПЦУ.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями релігійної організації, колишній настоятель звернулася з позовом до господарського суду. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову було відмовлено.
Колегія суддів КГС ВС, розглянувши касаційну скаргу колишнього настоятеля, зазначила, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Частинами 3-6 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону, яка визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до державної адміністрації. Водночас названий Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
Як зазначено ВП ВС у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21: «… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями».
ВП ВС у наведеній постанові також виходить з того, що «законодавець у частині восьмій статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі ВП ВС виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання».
Читайте також: Альтернативна (невійськова) служба для віруючих під час воєнного стану
КГС ВС зазначив, що загальними зборами (за присутності 415 осіб) релігійної громади прийнято оспорюване позивачем у цій справі рішення, зокрема про зміну підлеглості громади у канонічних та організаційних питаннях.
При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що зміст оскаржуваного позивачем протоколу від 10.03.2019 свідчить, що позивач – настоятель храму, який є керівником релігійної організації, відмовився брати участь у загальних зборах членів релігійної громади та очолити ці збори, а також саботує прохання громади і не хоче вийти з підпорядкування УПЦ (Московського Патріархату), складової частини Російської православної церкви, через що було запропоновано припинити його повноваження.
КГС ВС погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що поведінка позивач як настоятеля свідчить про його добровільну відмову від виконання покладених на нього Статутом обов’язків та повноважень.
КГС ВС зауважив: оскільки саме позивач стверджував, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто зазначити критерії, які б дали змогу суду встановити, чи є певна особа членом громади.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX
