Судова практика
Відмова потерпілої від госпіталізації, що призвела до ускладнення її стану, не має братися до уваги під час установлення причинного зв’язку між умисними тяжкими тілесними ушкодженнями і її смертю
24 січня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 766/12874/17 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який стверджував про незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, – ч. 2 ст. 121 КК.
Вироком міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, фігуранта визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, за те, що він під час побутового конфлікту, що виник між ним і іншою особою, схопив зі столу ніж та завдав ним одного удару в живіт потерпілій, яка намагалася залагодити виниклий конфлікт і стояла попереду. Цим він спричинив потерпілій тілесні ушкодження, що належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, що і стало причиною її смерті.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що можливе попередження смерті, обумовлене наданням своєчасної медичної допомоги, не є підставою для перекваліфікації діяння обвинуваченого з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК, оскільки саме умисні злочинні дії фігуранта призвели до наслідку у виді смерті потерпілої.
Верховний Суд вказав, що кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає у разі заподіяння особі умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Для застосування ч. 2 ст. 121 КК обов’язковою і необхідною умовою є встановлення необхідного причинного зв’язку між тяжкими тілесними ушкодженнями і смертю, що настала.
Частина 2 ст. 121 КК може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв’язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання, лікарську помилку тощо.
Тяжкі тілесні ушкодження – це ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння або такі, що в клінічному перебігу через різні проміжки часу викликають явища, які загрожують життю і без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються або можуть закінчитися смертю.
При цьому попередження смерті, обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги під час оцінки загрози життю за таких ушкоджень.
Загрозливий для життя стан – це стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що пройшов після їх заподіяння, отже перебуває з ними в прямому причинно-наслідковому зв’язку.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, у день отримання потерпілою ножового поранення – за викликом карета швидкої допомоги здійснила виїзд за місцем проживання останньої, лікарі на місці обробили рану та запропонували подальшу госпіталізацію до медичного закладу для надання більш спеціалізованої медичної допомоги, від чого вона відмовилася.
Надалі протягом того ж дня потерпіла не зверталася до медичного закладу за допомогою, наступний виклик з метою надання їй медичної допомоги був здійснений наступного дня, після прибуття на місце виклику бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги виявила її без ознак життя.
Враховуючи наведене, Верховний Суд постановив, що висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування міським судом закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації діяння засудженого за ч. 1 ст. 121 КК та, відповідно, призначеного покарання є передчасними.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.