Судова практика
Відмова суду у звільненні від відбування покарання при новому розгляді справи порушує принцип недопустимості погіршення становища засудженого
7 грудня 2020 р. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 444/2200/15-к вказала, що незастосування судом першої інстанції під час повторного розгляду кримінального провадження раніше застосованих положень про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, якщо вирок суду першої інстанції не був скасований за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, є порушенням вимог ч. 2 ст. 416 КПК у її взаємозв’язку зі ст. 421 КПК.
Вироком місцевого суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував указаний вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Новим вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду скасував згадану ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати особу засудженим за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Розглянувши касаційні скарги засудженого та його захисника Верховний Суд вказав, що згідно із системним тлумаченням ч. 2 ст. 416 КПК погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду можливе лише за наявності двох обов’язкових умов, а саме – якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника (умова щодо суб’єкта апеляційного оскарження, за скаргою якого було скасовано вирок); якщо вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (умова щодо підстави скасування вироку).
Аналіз положень КПК у їх системному зв’язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень, свідчать про те, що до погіршення становища обвинуваченого може призводити не лише обрання більш суворого виду покарання чи більшого його розміру, а й застосування чи незастосування інших положень кримінального закону, які визначають правові наслідки, що настають у зв’язку з вчиненням злочину.
Зокрема таким правовим наслідком є звільнення особи від призначеного їй покарання з випробуванням, коли суд за наявності для цього підстав доходить висновку, що такий правовий наслідок вчиненого злочину, як відбування покарання, не є необхідним для того, щоб досягти виправлення особи.
Особі, котрій призначено захід примусу, що належить відбувати реально, перебуває у гіршому становищі, ніж особа, до якої було застосовано інститут умовного звільнення. Тому відмова суду від звільнення від відбування покарання з випробуванням при новому розгляді справи порушує передбачений ч. 2 ст. 416 КПК принцип недопустимості погіршення становища засудженого.
Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 412 (судове рішення ухвалено незаконним складом суду) та з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК. При цьому суд не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, обмежившись формальною вказівкою, що при призначенні покарання суду першої інстанції необхідно керуватися вимогами ст. 65 КК. Таким чином, під час нового розгляду кримінального провадження як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК, були позбавлені можливості погіршити становище обвинуваченого.
Наведене обґрунтування узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові ОП від 23 вересня 2019 р. (справа № 728/2724/16-к) та у постанові Першої судової палати ККС від 22 січня 2019 р. (справа № 414/1217/14-к).
Усупереч цьому та на порушення вимог ст. 416КПК, суд першої інстанції під час нового розгляду призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна. Зазначене порушення вимог ст. 416 КПК частково залишилося поза увагою апеляційного суду, оскільки вказаний вирок було змінено лише в частині призначеного покарання, шляхом застосування положень ст. 69 КК та не звільнено особу від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК.
З огляду на це Верховний Суд змінив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду: на підставі ст. 75 КК звільнив особу від відбування покарання з випробуванням.
Підготував Леонід Лазебний
