Судова практика
Відомості про особу як таку, що володіє бойовими навичками, у сукупності з даними про характер і локалізацію тілесних ушкоджень дають відповідь на запитання про спрямованість умислу
10 грудня 2019 р. Верховний Суд у справі № 186/7896/17 залишив без змін вирок суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій, оскільки, беручи до уваги підготовку засудженого у сфері бойових мистецтв, суд зробив висновок, що завдаючи ударів потерпілому він свідомо бажав настання шкідливих наслідків своїх дій.
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, обвинуваченого засуджено за ч. 2 ст. 121 КК за те, що той в ході конфлікту з потерпілим наніс останньому почергово два удари кулаками в обличчя від яких потерпілий втратив свідомість і вже в лікарні помер.
У касаційній скарзі засуджений стверджував, що він не мав умислу на заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень, оскільки удари кулаками були незначної сили, мали характер механічних, рефлекторних, миттєво виниклих на упередження агресії з боку самого потерпілого. Вказував, що правильною кваліфікацією є не ч. 2 ст. 121, а ч. 1 ст. 128 КК.
Верховний Суд зазначив, що, оскільки умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів, то з об’єктивної сторони характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні – тяжкі тілесні ушкодження, похідні – смерть.
При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв’язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).
Натомість за ст. 128 КК дії винного слід кваліфікувати, якщо він завдав необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження і при цьому передбачав можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був й міг їх передбачити (злочинна недбалість).
Отже, розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК) здійснюється як за об’єктивною, так і суб’єктивною сторонами цих злочинів.
Колегія суддів ВС зазначила, що доводи засудженого про те, що завдані ним удари були невеликої сили та мали характер механічних, рефлекторних, то вони є неспроможними з огляду на таке.
За встановлених судом фактичних обставин, дії засудженого носили активний характер, а його удари не були рефлекторними. Крім того, засуджений займався тайським боксом та володів навичками нанесення ударів у системі спеціальних видів боротьби.
Наведені обставини в сукупності з даними про кількість, характер та локалізацію утворення тілесних ушкоджень дали можливість зробити висновки, що засуджений без будь-якого попередження умисно з великою силою завдаючи два удари кулаками в обличчя потерпілого, передбачав і бажав настання наслідків у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, тобто діяв щодо первинних наслідків з прямим умислом.
Щодо спричинення смерті потерпілого, то Верховний Суд зробив висновок, що мала місце необережна форма вини, оскільки завдаючи потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, засуджений не передбачав можливість настання смерті потерпілого, але повинен був і міг це передбачити.
З огляду на ці висновки колегія суддів ВС погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого і не знайшла підстав для задоволення касаційної скарги.
Підготував Ярослав Степанніков
