Судова практика
Відповідальність за самовільне залишення військової частини в бойовій обстановці настає і тоді, коли військовослужбовець за контрактом повернувся до частини, але не доповів командиру й не приступив до виконання обов’язків
31 березня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 295/8165/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на відсутність у справі даних службового розслідування.
Військовослужбовець військової служби за контрактом без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 18 червня 2022 р. не з’явився на службу до пункту тимчасової дислокації та проводив час на власний розсуд до 22 червня 2023 р., коли прибув до другого слідчого відділу ТУ ДБР.
Вироком районного суду його було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд змінив цей вирок в частині призначеного покарання – звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
У касаційній скарзі захисник серед іншого зазначав, що у матеріалах кримінального провадження відсутні матеріали службового розслідування щодо факту зникнення військовослужбовця із місця несення служби.
Верховний Суд вказав, що органом досудового розслідування військовослужбовцю інкриміновано нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад один місяць, вчиненому в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби). Судовий розгляд, згідно з ч. 1 ст. 337 КПК, проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Читайте також: Самовільне залишення солдатом військової частини на 10 діб утворює склад кримінального правопорушення, а не адміністративного
Для військовослужбовця військової служби за контрактом відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, настає в разі нез’явлення вчасно на службу без поважних причин після будь-якого перебування поза межами частини, або навіть коли останній повернувся до частини, але не доповів про прибуття відповідному командиру (начальнику), не приступив до виконання обов’язків військової служби.
Оскільки військовослужбовці служби за контрактом розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, що передбачено контрактом, початковим моментом нез’явлення на службу є день, в який вони повинні були прибути на службу, але не прибули.
За таких обставин, для доведення наявності складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, необхідність підтвердження доказами чи матеріалами службового розслідування факту зникнення військовослужбовця із місця несення служби відсутня.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
