Судова практика
Відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням
Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України та визначила, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання судового рішення грошове зобов’язання боржника не припиняється, тому передбачені ст. 625 ЦК інфляційні та 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання.
4 червня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 916/190/18 за позовом Дочірньої компанії «Газ Україна» НПК «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про стягнення 11 281 588,48 грн.
У лютому 2018 р. Дочірня компанія «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про стягнення заборгованості в розмірі 11 281 588,48 грн, яка складається з інфляційних втрат в розмір 10 787 039,37 грн за період із 1 січня по серпень 2015 р. за зобов`язаннями з оплати основного боргу та трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 р. у справі № 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін Одеським апеляційним господарським судом у задоволенні позову відмовлено повністю з тих мотивів, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення. Апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції про розстрочку виконання рішення суду у справі № 5017/2643/2012 змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним виконання рішення суду.
У касаційній скарзі на це рішення позивач наполягав, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення зобов’язань боржника. Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зобов`язання, які можуть виникати із рішення суду, але виключно в тих випадках, які передбачені цивільним законодавством, зокрема, визнання договору укладеним, розірвання договору, визнання його недійсним, тобто коли таке зобов`язання не існує без рішення суду та без наявності такого рішення не може бути виконане. Отже, ухвала про надання розстрочки виконання судового рішення не змінює строків виконання відповідного зобов`язання.
Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов’язання та підстав виникнення відповідного боргу. Розстрочення – це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Воно впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов’язання, у тому числі в частині строків його виконання, не припиняє договірного зобов’язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов’язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. З огляду на це Велика Палата визнала необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих у зв’язку з невиконанням у період прострочення боржника грошового зобов’язання зі сплати основного боргу за спожитий природний газ.
Водночас, у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 р. у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, було викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення.
Предметом позову у згаданій справі було стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості. Верховний Суд України у своїй постанові зробив висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних лише за несвоєчасний розрахунок за період часу, до якого розстрочено виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що цей правовий висновок є недостатньо мотивованим та визнала за необхідне відступити від указаного правового висновку, зазначивши, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов’язання боржника не припиняється, тому передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання.
Підготував Леонід Лазебний
