Судова практика
Воєнний стан є вагомою причиною, щоб визнати необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови
15 квітня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 573/406/24 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на відсутність в діянні особи складу кримінального правопорушення.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, військовозобов’язаного визнано винуватим та засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суди попередніх інстанцій визнали його винуватим у тому, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК та СП для проходження військової служби.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що неприбуття особи до військкомату було пов’язане із його належністю до релігійного об’єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу.
Верховний Суд вказав, що положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Читайте також: Для кваліфікації ухилення резервіста від призову достатньо встановити факт отримання повістки та неявки без поважних причин
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України, є обов’язком громадян України.
Суд вже неодноразово зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов’язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
У цьому провадженні засудженого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти у захисті України як зв’язківця. Тобто держава навіть в умовах воєнного стану та мобілізації врахувала повідомлену засудженим інформацію про його віру. Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як зв’язківець не було, оскільки засуджений не з’явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов’язана із використанням та носінням зброї.
Суд не погодився із позицією сторони захисту про те, що має місце порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підстав стверджувати про те, що Україна порушила свої позитивні зобов’язання перед громадянином, який взагалі не з’явився для проходження військової служби за військовою спеціальністю зв’язківець немає, оскільки вони відсутні через дії саме цього громадянина (нез’явлення за повісткою).
У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов’язаних із необхідністю виконання певного обов’язку і свободою віросповідання.
Існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
Водночас засуджений з посиланням на своє віросповідання відмовився виконувати свій обов’язок по захисту України під час воєнного стану навіть у тій формі, яка жодним чином не пов’язана із використанням і носінням зброї, наголошував на тому, що не може одягати військову форму, отримувати оплату праці як військовий.
Суд вказав, що держава зі свого боку виконала свої позитивні зобов’язання і пропорційність між виконанням обов’язку по захисту України та віросповіданням конкретного громадянина були враховані. Враховано і той факт, що засуджений проходив строкову військову службу як санінспектор, тобто особа, яка належить до середнього медичного персоналу, на момент отримання повістки не працював, охрестився як свідок Єгова 25 листопада 2023 р.
На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов’язаних).
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
