ВС заборонив перереєстровувати іпотеку з арештами - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

ВС заборонив перереєстровувати іпотеку з арештами

Дата публікації:

Олександр КУРОЧКІН, юрист

Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.

Одразу зауважу, що дане судове рішення не стосується змін, які були внесені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» в частині дозволу фінансовим компаніям та банківським установам звертати стягнення на майно, яке перебуває під арештами, у позасудовому порядку. Але буде корисно тим, хто стикається з іпотекодержателями не фінансовими компаніями або зі зверненням стягнення на іпотеку до моменту, коли вищезазначений закон вступив у силу.

Третього квітня цього року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 755/5072/17. Предметом судового розгляду в даному випадку було визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора (нотаріуса) про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна, на який було звернуто стягнення за статтею 37 Закону «Про іпотеку», тобто, перереєстровано за іпотекодержателем. Однією з підстав позову було те, що коли приватний нотаріус звертав стягнення на нерухоме майно, то предмет іпотеки перебував під обтяженнями, накладеними виконавчою службою, а тому нотаріус повинен був відмовити у проведенні реєстрації. У подальшому суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили й скасували рішення про державну реєстрацію. Дані судові рішення були аргументовані тим, що арешт, накладений на предмет іпотеки, був перешкодою для здійснення перереєстрації права власності на предмет іпотеки.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою. У зв’язку з тим, що відповідачем було порушено питання судової юрисдикції, то справу передали на розгляд Великої Палати ВС. У цій частині постанова суду відображає вже встановлений правовий висновок, що спори щодо вчинення реєстраційних дій, які випливають з укладеного договору, стосуються цивільного інтересу і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо наявності обтяжень нерухомого майна на предмет іпотеки, то Велика Палата зазначила наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон № 898-IV) іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону № 898-IV).

Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі — Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено в разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте. Таким чином, Велика Палата ВС підтримала дуже очевидний, але потрібний висновок щодо застосування норм права та захисту інтересів іпотекодавців.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

Судова практика

Використання неналежного порядку захисту трудових прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду

Опубліковано

on

От

10 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 673/723/20 залишив без задоволення касаційну скаргу працівника, який пропустив строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Колишній працівник звернувся до суду з позовом до приватного підприємства про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі, посилаючись на те, що згідно із трудовим законодавством не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Вказував, що місячний строк на звернення з позовом до суду після звільнення пропустив з поважних причин, оскільки не отримував копію наказу про звільнення і трудову книжку.

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено свої позовні вимоги щодо його незаконного звільнення відповідачем.

Читайте також: Поважними причинами пропуску строку вважаються лише ті обставини, які були об’єктивно непереборними чи унеможливили своєчасне звернення до суду

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Апеляційний  суд змінив мотивувальну частину рішення районного суду, визнавши позов обґрунтованим, проте зазначивши про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки позивач трудову книжку із записом про звільнення отримав 31 січня 2020 р., а з позовом до суду він звернувся 2 червня 2020 р. Заява не містила зазначення поважних причин пропуску місячного строку з дня отримання трудової книжки.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про порушення роботодавцем вимог при звільненні позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки було відсутнє спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.

Читайте також: Зміна в практиці Верховного Суду не є підставою для пропуску процесуального строку

Водночас позивач пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки, отримавши трудову книжку із записом про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом лише через 4 місяці.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Доводи позивача про те, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі.

Читайте також: Якщо немає доказів виклику особи до суду та отримання нею ухваленого судом рішення, висновок про пропуск нею строку на його оскарження є передчасним

Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 р. у справі № 461/1903/16-ц.

Крім того Верховний Суд звернув увагу, що строки, визначені ст. 233 КЗпП не перериваються і не зупиняються. У цій справі місячний строк розпочався з моменту, коли позивач отримав трудову книжку, тобто з 31 січня 2020 р.

Встановивши, що позивача незаконно звільнили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, однак він пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції, за висновком ВС, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Зміна думки про відмову від спадщини через поведінку особи, на користь якої відмовлено, не є підставою для визнання заяви про відмову недійсною через уведення в оману

Опубліковано

on

От

3 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/2113/19 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємців, які підписали заяви про відмову від прийняття спадщини.

Спадкоємці звернулися до суду з позовом до своєї сестри, треті особи: приватні нотаріуси, про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, посилаючись на те, що відповідачка навмисно ввела їх в оману з метою стати єдиним власником спадкового майна.

Після смерті матері сторін відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами. За заповітом своє майно матір заповіла дітям у рівних долях. Позивачі склали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь відповідачки, проте вона стала чинити їм перешкоди у користуванні будинком і за рішенням суду виселила одного позивача з нього.

Читайте також: Не може бути підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною невиконання у подальшому домовленостей особою, на користь якої здійснена така відмова

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням міськрайонного суду позовні вимоги задоволено на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Апеляційним судом рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що що при прийнятті заяв позивачів державним нотаріусом роз’яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст ст.ст. 225, 229231, 233, 12731275 ЦК України. Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачів зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяв про відмову від прийняття спадщини позивачі не скористалися. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому (майже через чотири роки) особою, на користь якої здійснено таку відмову, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

Читайте також: Формальний характер заяви про прийняття спадщини не може бути підставою для ненабуття права на спадщину чи тлумачитися як відмова від спадщини

Розглянувши касаційну скаргу позивачів, Верховний Суд вказав, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, її може бути визнано судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст. 225, 229231 і 233 ЦК України’.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивачі, посилаючись на складання ними заяв про відмову від прийняття спадщини після смерті матері внаслідок обману, що мав місце з боку відповідачки, визначили підставою позову правила ст. 230 ЦК України.

Читайте також: Помилка через недбальство, незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною

За висновком ВС, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що при підписанні заяв про відмову від спадщини позивачі зазначили, що їм роз’яснено про безумовність та беззастережність їх заяв про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї заяви до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, та з урахуванням того, що наявність умислу в діях відповідачки, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, дійшов правильних висновків про те, що позивачі як спадкоємці за законом скористалися своїм правом відмови від спадщини і відмовляючись від спадщини, усвідомлювали значення своїх дій, розуміли обставини, що мають істотне значення.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовуються тим, що до подібних висновків, як у справі, що переглядалась, дійшов Верховний Суд у постановах від 27 травня 2020 р. у справі № 646/7092/17-ц та від 11 лютого 2021 р. у справі № 467/799/19.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад

Опубліковано

on

От

24 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/1240/18 задовольнив частково касаційну скаргу відповідача, який довів відсутність у позивача права на звернення до суду з конкретною позовною вимогою.

Громадянин звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства, у якому просив зобов’язати ПрАТ вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку у будинку до комунальної власності з метою подальшої їх приватизації за ним, оскільки після звернення до відповідача із заявою про передачу пакету документів щодо приватизації кімнат гуртожитку він відповіді не отримав.

ПрАТ звернулося до суду із зустрічним позовом про виселення позивача з кімнати, посилаючись на те, що той самовільно зайняв спірне жиле приміщення, чим порушує права товариства як власника гуртожитку, у добровільному порядку виселятись відмовляється.

Читайте також: Припинення трудового договору не є підставою для виселення працівника із сім’єю з гуртожитку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовну заяву задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих мотивів, що позивач має достатні та триваючі зв’язки з конкретним місцем проживання, а спірні кімнати у гуртожитку є в цілому його «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки він вселився у кімнати гуртожитку на підставі ордеру та з дозволу адміністрації гуртожитку, переобладнав їх, постійно проживає там із 2000 р., здійснює оплату рахунків за обидві переобладнані кімнати та не має іншого житла.

Розглянувши касаційну скаргу ПрАТ, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Читайте також: Особа, яка законно вселилася в жиле приміщення як член сім`ї наймача має право позиватися про визнання наймача таким, що втратив право користування житлом

Заперечуючи проти позову, ПрАТ зазначало, що передача об’єкта у комунальну власність може відбутись лише за наявності рішення спеціального суб’єкта відповідно до ст. 5 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення міської ради, яким затверджено Порядок приймання-передачі до комунальної власності окремих житлових приміщень.

Тобто питання передачі спірних об’єктів залежить від того, чи буде прийняте міською радою рішення про прийняття чи неприйняття у комунальну власність спірних кімнат. Однак у матеріалах справи відсутнє рішення міської ради про прийняття до комунальної власності спірних кімнат гуртожитку.

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках має похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.

Читайте також: Передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у власність територіальних громад

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зобов’язуючи ПрАТ вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності територіальної громади, не звернув уваги на те, що громадянин не наділений правом на звернення до суду з позовом про передачу кімнат гуртожитку у власність територіальної громади.

Крім того, встановивши, що громадянин вселився до кімнат гуртожитку на підставі ордеру на одну з них, які потім об’єднав з дозволу адміністрації гуртожитку, постійно проживає в них, сплачує комунальні послуги, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, що дає підстави стверджувати, що ці кімнати гуртожитку є в цілому його «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для його виселення.

Тому Верховний Суд судові рішення в частині зобов’язання вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності з метою їх приватизації скасував і відмовив у задоволенні позову в цій частині, в іншій частині – залишив без змін.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link