Судова практика
Встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, нівелює саму суть права особи на звернення
15 травня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/17743/20 скасував постанову апеляційного адміністративного суду, якою відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправним та нечинним рішення Ради адвокатів України.
Особа звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і нечинним з моменту прийняття рішення Ради адвокатів України «Про встановлення плати за організаційне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури» від 18 червня 2020 р. № 37, вважаючи його протиправним.
Рішенням адміністративного суду визнано протиправним та нечинним рішення Ради адвокатів України від 18 червня 2020 р. № 37 з моменту його прийняття.
Апеляційної скасував рішення та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивач безумовно має право на звернення до суду, але він не набув права на судовий захист, за яким він звернувся з цим позовом, оскільки не довів перед судом факту застосування до нього оскаржуваного рішення РАУ та/або поширення дії цього рішення на нього як учасника правовідносин, врегульованих таким рішенням.
Читайте також: Платний вхід для адвокатів на власну екзекуцію
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що рішення Ради адвокатів України від 18 червня 2020 р. № 37 є обов’язковим для виконання всіма адвокатами. Ним встановлено плату за організаційне забезпечення розгляду (а) заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, (б) скарг на рішення дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, а також (в) скарг на дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на день подання заяви (скарги).
Таким чином, Рада адвокатів України, встановивши для фізичних і юридичних осіб (які не є адвокатами чи адвокатським об’єднаннями) обов’язок плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, вийшла за межі повноважень, установлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачено право на запровадження та формування певних внесків (плати) на утримання органів адвокатського самоврядування для їх належного та самодостатнього існування, за умови легальності джерел походження таких внесків, що свідчить про те, що запровадивши таку плату, Рада адвокатів України діяла не у відповідності до вимог Закону.
Читайте також: Встановлюючи повноваження адвоката, суд має перевіряти оригінал поданого в електронній формі документа, а не його паперову копію
Норма п. 6 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наділяє органи адвокатського самоврядування, у тому числі Раду адвокатів України, повноваженнями встановлювати на власний розсуд будь-які обов’язкові платежі, які не передбачені законодавством України, та в такий спосіб визначати інші джерела утримання органів адвокатського самоврядування.
Ураховуючи незалежність адвокатського самоврядування (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), існування юридичної визначеності та легітимних очікувань особи щодо реалізації державою гарантій по відношенню до людини (ст. 3 Конституції України), а саме – права на звернення зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як суб’єкта публічних відносин (ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), обумовлює в рамках Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» унормованої справедливої процедури ним самим.
Оскільки публічна влада в Україні представлена розгалуженою системою суб’єктів владних повноважень (суб’єктів публічних відносин), або суб’єктів адміністрування, які різняться організаційно-правовою формою, обсягом повноважень та метою діяльності, які у розумінні КАС України можуть залучатися до адміністративного процесу як відповідач, відповідна вимога здійснення справедливої процедури органами адвокатського самоврядування під час прийняття владних рішень, особливо, коли йдеться про реалізацію процедурних гарантій «права особи на звернення», зокрема до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (суб’єкта публічних відносин) із відповідною заявою (скаргою), має бути обов’язково дотримана.
Читайте також: Підвищення кваліфікації адвоката. Правомірність притягнення до відповідальності
Враховуючи наведене, Верховний Суд вказав, що встановлюючи плату за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, Рада адвокатів України обмежила передбачене ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право громадян та юридичних осіб на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) у разі невиконання або неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов’язків, розголошення адвокатської таємниці тощо, що безпосередньо пов’язано з правом осіб на професійну правничу допомогу, гарантовану Конституцією України.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд зазначив, що в контексті реалізації законодавчих гарантій, запроваджених Законом України «Про звернення громадян», який поширюється на спірні правовідносини в частині права кожного на безоплатне звернення до суб’єктів владних повноважень (суб’єктів публічних відносин) із відповідною заявою, установлення такого процедурного обмеження як сплата за організаційно-технічне забезпечення розгляду (заяв) скарг щодо поведінки адвоката, нівелює саму суть права особи на звернення.
Отже, Верховний Суд постановив, що рішення Ради адвокатів України від 18 червня 2020 р. № 37 є нечинним з моменту його прийняття. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 р. у справі № 816/2353/17.
Щодо доводів відповідача та висновку суду апеляційної інстанції про відсутність у спірних правовідносинах порушеного права позивача Верховний суд, врахувавши положення ч. 2 ст. 264 КАСУ, вказав, що у цьому випадку, самостійне встановлення відповідачем збору за подання скарги на дії чи бездіяльність адвокатів порушує (обмежує) право позивача на можливість подання такої скарги.
Підготував Леонід Лазебний
