Connect with us

Судова практика

Використання електронної пошти при укладанні та виконанні договорів

Дата публікації:

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Усе більшого поширення набуває використання інтернету, можливостей електронної пошти для укладання договорів і наступного листування з приводу їх виконання (обмін діловими листами, пересилання актів приймання-передачі, рахунків, звітів тощо). При цьому слід виходити з того, що все це може стати електронними доказами в суді під час розгляду відповідних спорів, що прямо передбачено у ст. 96, 97 Господарського процесуального кодексу України, іншими процесуальними кодексами. Втім, судова практика з цих питань лише формується, а юридичні помилки учасників електронного листування ускладнюють розгляд спорів…

Постанова Північного апеляційного господарського суду від 26 березня 2019 р. у справі № 910/4279/18.

Обставини справи

Юридична фірма-позивач звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до компанії-відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги за договором про надання юридичних послуг у розмірі 72 754,67 євро, що еквівалентно 2 325 062,75 гривень. Розмір грошової винагороди за надані позивачем юридичні послуги визначався виходячи з фактичної кількості годин, витрачених юристами позивача, та їх погодинних ставок. Поточні погодинні ставки фірми становили від 140 євро до 300 євро для юристів, та від 80 євро до 90 євро для помічників юристів та інших спеціалістів.

Клієнт-відповідач мав сплачувати рахунки фірми протягом 180 календарних днів з дня отримання клієнтом кожного з рахунків. Рахунки надсилатимуться щомісячно. На виконання вимог українського законодавства після надання вказаних у договорі послуг сторони підписують акт приймання-передачі послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково. Одним із доказів факту надання юридичних послуг і виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем стало електронне листування між сторонами з приводу виконання спірного договору про надання юридичних послуг. Відповідач із рішенням не погодився й подав апеляційну скаргу. Апелянт, зокрема, зазначив, що не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем наявність електронного листування між сторонами спірного договору не заперечується. Натомість відповідач у суді неодноразово наголошував на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень осіб із доменним іменем.., з якими позивач вів електронне листування.

Правова позиція апеляційного суду

Апеляційний суд розглянув матеріали справи і дійшов таких висновків. Суд встановив, що сторони в рамках укладеного договору співпрацювали, зокрема, наступним чином: відповідачем засобами електронного зв’язку надавалося виконавцю завдання (запит), після виконання якого відповідачу направлялися результати виконаних робіт, а також акт та рахунок, після чого відповідачем такі послуги оплачувалися. При цьому відповідачем наявність зазначеного листування між сторонами не заперечується.

На підтвердження надходження від відповідача запитів, а також надання спеціалістами позивача відповідей на вказані запити, позивач надав апеляційному суду роздруківки всіх електронних повідомлень, в яких містилися відповідні запити та відповіді на них (довідки, відповіді на питання, меморандуми тощо). При цьому позивач наголосив, що керувався правилами роботи з клієнтами, після надходження кожного конкретного запиту відповідача формував окрему справу з урахуванням специфіки такого запиту.

Матеріалами справи підтверджується, що виконуючи умови договору, позивач надсилав на електронну пошту уповноважених представників відповідача відповідні рахунки та акти прийому-передачі наданих послуг на загальну суму 60 635 євро, а також детальні описи наданих послуг та здійснених витрат за визначений період з обґрунтуванням фактичної кількості годин, витрачених юристами позивача.

Також позивачем до позовної заяви були додані докази направлення виставлених рахунків та актів надання послуг засобами поштового зв’язку, зокрема, з наявних у справі копій міжнародних рекомендованих поштових відправлень вбачається, що відповідні рахунки та акти були отримані відповідачем, проте не підписані та не оплачені ним.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що вказаний спосіб направлення відповідачу документів, а саме шляхом надсилання їх скан-копій на електронну пошту представників відповідача перед відправленням оригіналів, відповідав усталеній діловій практиці, що склалася між сторонами договору.

Представник відповідача визнав у суді наявність електронного листування між сторонами, в якому, зокрема, йшлося про обсяг наданих послуг та про наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Так, відповідач долучив роздруківку електронного повідомлення, в якому уповноважений представник відповідача однозначно визнавав факт надання юридичних послуг відповідачу та, водночас, висловлював зауваження щодо розміру винагороди.

Відповідач заперечував повноваження осіб, з якими здійснювалося електронне листування, проте, на думку апеляційного суду, не надав у відповідності до статті 74 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів відсутності таких повноважень.

Для з’ясування цього питання апеляційний суд детально проаналізував зміст електронного листування між сторонами, взяв до уваги використання відповідачем у своїх листах раніше отриманої від позивача інформації, посилання на його адвокатські запити. Суд дійшов висновку, що сам факт відправлення електронного листа з додаванням у копію певних адресатів, з якими також велося електронне листування у наведеній справі та вкладення до цього листа відповіді на адвокатський запит позивача, надісланого відповідачу, свідчить про те, то вказані особи дійсно є уповноваженими співробітниками відповідача.

Саме на підставі зазначених обставин, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, і встановив факт надання позивачем юридичних послуг відповідачу за спірним договором. Апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення.

Коментар і рекомендації

Спеціальне законодавство, що регулює процедуру і встановлює правовий статус електронного листування (електронних документів), порядок і способи ідентифікації осіб, які ведуть це листування, складається на момент підготовки цього коментаря, зокрема, із законів «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронні документи та електронний документообіг». Закон України «Про електронний цифровий підпис» втратив чинність 7.11.2018 р. Між тим, договір, що став предметом розгляду суду, укладався в 2013 році, а спірні відносини виникали в період 2013—2016 рр., тобто сторони спору мали змогу застосовувати вказаний закон, втім цього не зробили.

Відповідач у суді неодноразово наголошував на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень осіб із певним доменним іменем, з якими позивач вів електронне листування з приводу виконання договору. Апеляційний суд спростував це твердження шляхом детального аналізу змісту електронного листування між сторонами. Саме шляхом такого аналізу суд дійшов висновку про наявність в авторів електронного листування належних повноважень.

Подібна ситуація стала наслідком того, що сторони в наведеній справі не застосовували електронний числовий підпис, хоча й мали таку можливість відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також відповідно до положень Закону «Про електронний цифровий підпис» (був чинним на момент виникнення спірних відносин). Так, у ст. 4 цього закону було прямо передбачено, що електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Згідно до положень ст. 5 згаданого закону розподіл ризиків збитків, що можуть бути заподіяні підписувачам, користувачам та третім особам, які користуються електронними цифровими підписами без сертифіката ключа, визначається суб’єктами правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису на договірних засадах.

Таким чином, наявність електронного числового підпису (далі — ЕЧП) на електронних документах, що стали предметом розгляду в коментованій справі, значно спрощує апеляційний розгляд і посилює позиції позивача. Усталена практика виходить з того, що використовувати й мати доступ до ЕЧП можуть лише особи, належним чином уповноважені підписувати електронні документи, що мають юридичне значення (регулюється внутрішніми актами юридичних осіб від імені яких ведеться електронне листування) .

Із набуттям 7.11.2018 р. чинності Закону України «Про електронні довірчі послуги», крім ЕЧП на електронних документах додатково передбачено застосування ще й електронної печатки — електронні дані, які додаються створювачем електронної печатки до інших електронних даних або логічно з ними пов’язуються й використовуються для визначення походження та перевірки цілісності пов’язаних електронних даних. Санкціоноване використання такої печатки також має регулюватися внутрішніми документами юридичних осіб, які ведуть електронне листування. Відповідно вирішується й питання про наявність у підписантів листів необхідних повноважень під час ведення електронного листування.

Таким чином, аби уникнути непорозумінь і спорів з приводу повноважень авторів електронного листування варто зробити наступне:

  1. У самому договорі про постачання товарів, надання послуг окремо зазначити, що електронне листування між сторонами, яке має певні правові наслідки (пересилка актів приймання-передачі, рахунків-фактур тощо), за цим договором ведеться сторонами із застосуванням ЕЧП, електронної печатки (про сучасний порядок їх отримання див. Закон «Про електронні довірчі послуги»)
  2. Як варіант — укласти з вищенаведених питань окремий договір, протокол, додаткову угоду до основного договору.
  3. Визначити відповідно до статуту кожної зі сторін договору і чинного законодавства уповноважених на вчинення певних юридичних дій осіб, поінформувати про них одне одного й спеціально обумовити, що саме ці особи мають санкціонований доступ як до ЕЧП, так і до використання електронної печатки.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Протиправність призначення та проведення перевірки, за наслідками якої прийнято податкове повідомлення-рішення, указує на протиправність останнього

Опубліковано

on

22 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/8836/18 залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу на рішення судів, якими було скасовано податкове повідомлення-рішення.

ФОП звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що при призначенні та проведенні перевірки контролюючим органом були допущені порушення норм п. 42.4 ст. 42, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим, наслідки такої перевірки є протиправними та незаконними.

Окружний адміністративний суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, позов задовольнив, оскільки перевірка була проведена незаконно, бо позивач не був належним чином повідомлений про проведення перевірки, а характер проведеної стосовно позивача перевірки не відповідав наказу про її проведення.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що перевірка позивача була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Верховний Суд вказав, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини у справі, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що призначення та проведення перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 ПК України, оскільки на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем були надані пояснення та їх документальні підтвердження в строк, передбачений вищезазначеною нормою, проте відповідачем не було надано доказів того, що ним проводилась будь-яка оцінка та аналіз наданих позивачем пояснень та їх документального підтвердження, і за їх результатами, контролюючий орган дійшов висновку, що такі пояснення та документи не усувають сумніви щодо можливих порушень, допущених позивачем.

Суди також правильно дійшли висновку і про порушення відповідачем абз. 5 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, оскільки фактично перевірку позивача було проведено не за його місцезнаходженням, а в приміщенні контролюючого органу, що фактично свідчить про проведення невиїзної перевірки.

Таким чином, протиправність призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, що зумовлює відсутність необхідності перевірки порушення п. 181.1 ст. 181 ПК України як підстави для донарахування суми грошового зобов’язання.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову

Опубліковано

on

18 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 694/1726/18 відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки спірне майно не було виділене в натурі.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з позовом до осіб про витребування майна.

Позов мотивований тим, що відповідачам належить на праві власності 12/25 часток будинковолодіння. За договором купівлі-продажу частини житлового будинку позивач придбав у Звенигородського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного управління 13/25 часток будинковолодіння, до складу якого увійшло і спірне майно – гараж (прибудова «б»).

Згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відповідачів до ТОВ про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж відмовлено. При розгляді цієї справи суд встановив, що ТОВ набуло право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу об’єкта приватизації між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області і ТОВ. Право власності на вказане майно виникло у товариства з моменту отримання вказаного майна за актом приймання-передачі. На момент розгляду цієї справи відповідачі не надавали доступу до спірного майна його власнику – ТОВ, що зумовило звернення із цим позовом до суду.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено і витребувано у відповідача 13/25 часток гаража – прибудови «б», у іншого відповідача – 12/75 часток цього гаража, оскільки ТОВ як власник має право витребувати гараж від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суд не прийняв доводи про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 гаражу і неможливо ці частини виділити в натурі.

Верховний Суд вказав, що  згідно зі ст. 387 ЦК України на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 р. у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири, не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 жовтня 2018 р. у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18).

Отже оскільки спірне майно не було виділене в натурі, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо витребування у відповідача 13/25 часток та у іншого відповідача 12/75 часток гаража – прибудови «б».

За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про дозвіл на їх використання

Опубліковано

on

11 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/22219/14 задовольнив касаційну скаргу автора, вказавши, що сам факт відкриття доступу до файлів, які містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі, не є дозволом на використання цих творів.

Автор звернувся до суду із позовом до ТОВ про захист порушених авторських прав, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву обґрунтував тим, що раніше домовився з керівництвом ТОВ про те, що зробить фото об’єктів, які належать відповідачу, що в подальшому будуть використовуватися підприємством в рекламних цілях, провів фотозйомку та створив фотографічні твори. У подальшому фотографії були передані на електронному носії відповідачу, але той не розрахувався з позивачем та не продовжив співпрацю з. Пізніше позивач виявив використання ТОВ на рекламних стендах фотографічних творів, які створив він.

Позивач звернувся до відповідача для отримання авторської винагороди за створені фотографії, однак у виплаті гонорару йому було відмовлено. При цьому припинити використання зазначених фотографічних творів пообіцяли.

Проте пізніше позивач неодноразово виявляв використання своїх творів на рекламних флаєрах та банері з рекламою послуг відповідача, після чого знову звернувся до ТОВ щодо стягнення авторської винагороди, у чому йому знову було відмовлено.

Районний суд задовольнив позов частково. Апеляційний суд скасував та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивач не довів в суді факт противоправного використання відповідачем його творів.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що при використанні об`єкта авторського права ним не були порушені вимоги Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Верховний Суд вказав, що, оскільки предметом захисту у цій справі є авторські права на фотографічні твори, виконані у цифровій формі без зазначення імені автора, то, виходячи з презумпції авторства, не автор, право якого ставиться під сумнів, має надати суду докази свого авторства, а особа, що оспорює таке право.

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів, а також висновків комплексної фототехнічної експертизи комп’ютерної техніки програмних продуктів, встановили, що первинні зображення фотографічних творів зроблені на камеру, що належить позивачу. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що автором спірних фотографічних творів є позивач і, як наслідок, саме йому належать первинні авторські немайнові і майнові права на ці твори.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що створені позивачем фотографії в електронному вигляді були передані ним представнику відповідача з метою їх подальшого використання саме з метою реклами, а гонорар за виконану роботу мав символічний характер. Таким чином, позивач сам добровільно розпорядився своїми авторськими правами на вищезгадані твори, знаючи мету, з якою їх збирався використовувати відповідач, надавши відповідні фотографічні твори ТОВ.

Однак Верховний Суд зауважив, що факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки відкриття доступу до файлів, що містять у собі фотографічні твори, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об’єктів авторського права. Більше того, ч. 3 ст. 426, ч. 1 ст. 443 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» покладають на будь-яку третю особу обов’язок не вчиняти жодних дій з об’єктом права інтелектуальної власності, у тому числі використовувати без спеціального дозволу автора, оскільки використання твору здійснюється лише за згодою автора.

Факту використання твору без згоди автора є порушенням його майнових авторських прав відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Суд встановив 64 випадки використання фотографічних творів авторства позивача у рекламній продукції, що рекламує діяльність відповідача, та на 28 веб-сторінках мережі Інтернет. Випадків дозволеного використання фотографічних творів не встановлено.

Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, у зв’язку з чим дійшов необґрунтованих висновків щодо порушення норм матеріального права і помилково скасував рішення суду першої інстанції, що відповідало закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram