Судова практика
Використання спеціально утворених для контролю за вчиненням злочину підприємств, установ, організацій не свідчить про його провокацію
10 вересня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 359/7863/17 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував на провокацію з боку правоохоронних органів.
Вироком, залишеним без змін апеляційним судом, головного державного інспектора відділу митного оформлення засуджено за те, що він отримав неправомірну вигоду в сумі 4000 грн за те, щоб штучно не затягувати митне оформлення товарів (ч. 1 ст. 368 КК).
У касаційній скарзі захисник зазначав, що потерпілий здійснював підприємницьку діяльність трохи більше року і це свідчить про те, що ця підприємницька діяльність здійснювалася лише для мети розслідування у цьому провадженні, що свідчить про провокацію засудженого до вчинення злочину.
Читайте також: Проблеми відмежування контролю за вчиненням корупційного злочину від провокації злочину
Верховний Суд вказав, що така діяльність здійснювалася під час подій, що розглядаються у цій справі, і не була імітована. Крім того, сама по собі імітація певних дій, намірів і інших обставин є складовою частиною такої слідчої дії як контроль за вчиненням злочину, для чого ст. 273 КПК передбачає повноваження органів розслідування, крім інших імітаційних заходів, використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій.
Таким чином, ця обставина не може сама по собі свідчити про провокацію злочину, якщо не доведені обставини, які свідчать про спонукання особи до вчинення злочину.
Суд зазначив, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений.
Читайте також: Визнаючи докази «плодами отруєного дерева», суд має встановити зв’язок між «деревом» і «плодами»
Відповідно до усталеної судової практики для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питання, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, для чого мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо. Жодна зі згаданих обставин сама по собі не має визначального значення для висновку про наявність або відсутність провокації. Лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.
Сторона захисту посилалася також на схиляння засудженого до вчинення злочину протягом кількох місяців. Однак для того, щоб зробити висновок про наявність схиляння до злочину, має бути показана наявність певного опору з боку особи, на яку чиниться такий тиск. Однак матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що на якомусь етапі спілкування засуджений висловлював заперечення на пропозицію, тому Верховний Суд відхилив цей довід сторони захисту.
Також той факт, що у більшості випадків не засуджений був ініціатором розмов, не має вирішального значення у цій справі. Суди оцінили його у контексті змісту розмов із засудженим та інших обставин і дійшли вірного висновку, що він не свідчить про провокування засудженого.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
