Судова практика
Вимога нотаріального посвідчення не поширюється на письмову згоду співвласника про переобладнання приміщення
25 травня 2021 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 461/9578/15-ц відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2019 р. у справі № 344/4760/15-а, вказавши, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.
Співвласниця житлового будинку звернулася до суду з позовом до інших осіб, Департаменту містобудування міської ради, третя особа – Державна реєстраційна служба міського управління юстиції, про скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища, стверджуючи, що жодної згоди як співвласниця житлового будинку на реконструкцію приміщень (зміну правового режиму власності) спільного користування (горища) вона не надавала.
Районний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив з тих мотивів, що оспорюваний наказ виданий на підставі поданих відповідачами належних документів та в межах наданих департаменту містобудування міської ради законом повноважень.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що суди не встановили наявності її нотаріально посвідченої згоди на реконструкцію горища.
Верховний Суд вказав, що надання особою юридично значущої згоди чи відмова в наданні такої згоди є одностороннім правочином відповідної особи, який згідно із законом створює правові наслідки не тільки для особи, яка його вчиняє, а й для інших осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України). Тому надання особою юридично значущої згоди чи відмова в наданні такої згоди підпорядковується всім правилам щодо вчинення правочинів, зокрема, щодо їх форми, а також правилам про умови дійсності правочинів та підстави їх недійсності.
Ключовим аргументом на користь визнання згоди-дозволу одностороннім правочином є відповідність цієї дії ознакам, закріпленим у ч. 1 ст. 202 ЦК України, адже вона спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Динаміка відповідних правовідносин при цьому полягає в тому, що надання згоди-дозволу переводить право її адресата вчинити відповідну дію з потенційного в реальний стан, а відмова в наданні такої згоди створює абсолютну перешкоду на шляху накопичення необхідного юридичного складу й таким чином практично позбавляє особу права вчинити відповідну дію.
Водночас потрібно враховувати, що договір як двосторонній чи багатосторонній правочин за жодних умов не може розглядатись як сума односторонніх правочинів його сторін, адже значення договору закон надає лише погодженій волі двох чи більше сторін (ч. 3 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Так, якщо закон надає юридичне значення саме домовленості осіб, то йдеться про договір, якщо ж певні правові наслідки виникають за законом внаслідок дії лише однієї особи, то йдеться про односторонній правочин.
Характерною особливістю згоди-дозволу є те, що особа, яка вправі її надати чи відмовити в її наданні, не стає учасником правовідносин, що виникають внаслідок вчинення адресатом дозволу відповідних дій.
Отже, згода співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном іншим співвласником є одностороннім правочином (згодою-дозволом) і не може кваліфікуватись як договір (елемент процедури укладення договору) між співвласниками щодо розпорядження спільним майном (ст. 358 ЦК України) або ж договір (елемент процедури укладення договору) про поділ майна, що є у спільній власності (ст. 367 ЦК України). Причому не тільки з висловлених вище підстав, а й тому, що ст.ст. 358 і 367 ЦК України присвячені регламентації відносин спільної часткової власності, тоді як правовий режим допоміжних приміщень у багатоквартирному (у тому числі двоквартирному) будинку визначається відповідно до ст. 382 ЦК України як режим спільної сумісної власності.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України). Законом не встановлюється вимога нотаріального посвідчення одностороннього правочину з надання співвласником згоди іншому співвласнику на розпорядження допоміжними приміщеннями багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку.
Приписи абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України не спростовують вказаного, адже ця норма вимагає нотаріального посвідчення згоди на вчинення лише таких правочинів зі спільним майном, які, у свою чергу, підлягають нотаріальному посвідченню.
Допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними. При цьому дії щодо реконструкції квартири та переобладнання горища, на які дала згоду позивачка, не є правочином, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відтак на таку згоду не поширюється вимога нотаріального посвідчення правочинів з нерухомим майном.
Отже, співвласник, який надав згоду іншому співвласнику на розпорядження спільним майном у вигляді допоміжних приміщень будинку, взагалі не може посилатись на недійсність такої згоди і порушення своїх прав лише внаслідок відсутності нотаріального посвідчення цієї згоди.
Підготував Леонід Лазебний
Рішення в ЄДРСР – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97967339
