Судова практика
Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину
Рішення суб’єкта владних повноважень у формі ненормативного акта у сфері земельних відносин, може оспорюватися, а вимога про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер
21 листопада 2018 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) касаційну скаргу фізичної особи на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 липня 2015 р. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6 грудня 2016 р. у справі за позовом Прокуратури Дунаєвецького району Хмельницької області в інтересах держави до Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позивач у цій справі обґрунтовував свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка, передана у власність фізичній особі з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, частково – водойми та належить до категорії земель водного фонду, і використовувати її для сільськогосподарських потреб є порушенням вимог земельного законодавства.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 липня 2015 р., залишеним без змін апеляційним судом, позов прокуратури в інтересах держави задоволено: визнано незаконними та скасовано розпорядження Дунаєвецької РДА про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки про передачу у власність земельної ділянки розміром 2,0000 га; визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку та договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки.
У грудні 2016 р. особа подала касаційну скаргу, яку обґрунтувала тим, що суди при вирішенні справи не врахували, що правовідносини між сторонами в частині надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки є публічно-правовими, а тому спір у цій частині не підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата прийняла постанову, в якій зазначила, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор оскаржував розпорядження Дунаєвецької РДА через їх невідповідність вимогам закону та просив визнати недійсними державні акти, видані на їх підставі, а також договір купівлі-продажу.
При цьому прокурор не обрав жодного конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів.
На практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.
Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.
Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч. 1 ст. 388 ЦК України).
Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Отже, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
