Connect with us

Судова практика

Вимоги потерпілого про відшкодування недоотриманої з вини правопорушника заробітної плати підлягають задоволенню у межах кримінального провадження

Дата публікації:

1 вересня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у справі № 712/10244/19 скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову про відшкодування недоотриманої заробітної плати і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що вказані суди не дотрималися вимог ч. 2 ст. 127, ст. 128 КПК про те, що потерпілий має право подати цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яка може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, стягнуто на користь потерпілого матеріальну та моральну шкоду.

У касаційній скарзі потерпілий просив судові рішення в частині вирішення цивільного позову змінити та стягнути з засудженого суму недоотриманої ним заробітної плати.

Верховний Суд вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потерпілому заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся з цивільним позовом про відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди, недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди в межах кримінального провадження.

Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю позову потерпілого лише в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Разом із тим не задовольнив позов у частині відшкодування недоотриманої заробітної плати, пославшись на те, що вказана допомога відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» виплачується Фондом соціального страхування України. При цьому, відмовляючи в задоволенні цієї частини позовних вимог, суд ніяким чином не обґрунтував неправомірності посилань позивача на відповідні норми закону, якими останній доводив своє право на відшкодування.

Верховний Суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 1166, 1187, 1195 ЦК місцевий суд при вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування недоотриманої заробітної плати об’єктивно не дослідив та не мотивував у своєму рішенні підстави, виходячи з яких не задовольнив позовні вимоги потерпілого в цій частині.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляцію без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Однак апеляційний суд усупереч цій вимозі, не надав вичерпної відповіді, з яких підстав, відповідно до норм процесуального чи матеріального закону, він визнав наведені в апеляційній скарзі доводи такими, що не заслуговують на увагу, фактично обмежившись загальними фразами, що місцевим судом обґрунтовано не задоволено позов потерпілого в цій частині.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

До платника податків, який не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання, має застосовуватися штраф у розмірах залежно від строку затримки сплати

Опубліковано

on

3 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 804/1548/16 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, якому було визначено штраф за порушення термінів сплати податку на додану вартість.

ФОП звернувся до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення, яким позивачу визначено штраф у розмірі 20% в сумі 5 020,19 грн за порушення термінів сплати податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що відповідачем неодноразово допускались порушення календарної черговості зарахування коштів в порядку, визначеному п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України та направлялися кошти на погашення пені за рахунок сплати основного боргу, при цьому сума основного боргу збільшувалася. Виключно через спрямування частини сплачених позивачем коштів на рахунок погашення пені, а не основної суми самостійно визначеного грошового зобов`язання, відповідачем здійснено невірний розрахунок штрафу за порушення термінів сплати податку на додану вартість. Наполягав, що контролюючий орган не має права застосовувати штрафні санкції у випадку несвоєчасного перерахування коштів не з вини суб`єкта господарювання.

Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін апеляційним судом, позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення в частині суми 1 431,80 грн, а підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині суми 3 588,20 грн суд не знайшов.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що податкове повідомлення-рішення є єдиним документом, яким визначається єдине грошове зобов`язання, що виключає можливість його часткового скасування.

Верховний Суд вказав, що в разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірах, визначених ПК України, залежно від строку затримки сплати суми грошового зобов’язання.

Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов’язання в установлені законом строки.

У цій справі внаслідок порушення позивачем порядку погашення суми податкового боргу, сума податкового боргу була невірно обрахована, що призвело до неправильного розрахунку відповідачем розміру штрафу за порушення термінів сплати податку на додану вартість.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Враховуючи встановлені обставини справи, зокрема щодо проведення позивачем несвоєчасного, тобто з порушенням встановлених законодавством термінів, погашення самостійно задекларованих сум ПДВ до бюджету, а також враховуючи встановлені судами обставини щодо порушеного контролюючим органом порядку погашення суми податкового боргу, ВС погодився із висновком судів попередніх інстанцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Податковий орган має нараховувати земельний податок на підставі даних Державного земельного кадастру

Опубліковано

on

27 жовтня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 2а-0870/7093/11 залишив чинним рішення суду першої інстанції, який визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку.

Особа звернулась до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними дій щодо повторного нарахування земельного податку, зобов’язання здійснити розрахунок (нарахування) земельного податку за належні позивачу на праві власності частки земельних ділянок; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд  своєю постановою позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення з тих мотивів, що визначене у державних актах на право власності спірних земельних ділянок цільове призначення таких ділянок не є підтвердженням використання земельних ділянок позивачем в таких цілях.

Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовив, вказавши, що податковий орган правильно донарахував земельний податок.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що у цій справі спір виник на підставі неврахування категорії земель, а ставка земельного податку залежить від категорії. Суд не з`ясував на підставі яких доказів відповідач дійшов висновків про належність земельних ділянок до категорії земель промисловості, незважаючи на наявність доказів про належність земельних ділянок до категорії земель житлової та громадської забудови. Під час здійснення розрахунку відповідач не мав інформації щодо категорії земель, а необхідну інформацію було запитувано у районному відділі земельних ресурсів вже в ході судового розгляду.

Верховний Суд вказав, що саме офіційна інформація, яка мітиться в державному земельному кадастрі стосовно використання земельної ділянки за призначенням, визначеним землевпорядною та іншою спеціальною документацією, є підставою для визначення категорії цільового призначення земельної ділянки, цільового призначення її використання.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (абз. 1 п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України). Податковий орган здійснює нарахування земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру, у якому, зокрема, міститься інформація щодо категорії та проведеної грошової оцінки земельної ділянки.

У цій справі податковий орган не вказав, на підставі яких доказів дійшов висновку про віднесення земельних ділянок до відповідної категорії, визначаючи ставку земельного податку при ухваленні спірного рішення. Позивач і суди з’ясовували в процесі судового розгляду відомості щодо встановлення категорії земель за цільовим призначенням згідно з даними державного земельного кадастру, визначеними ст. 19 Земельного кодексу України, до якої віднесено частки земельних ділянок, належні позивачу.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Індивідуальна податкова консультація, що не містить відповідей на запитання платника податків, підлягає скасуванню

Опубліковано

on

16 жовтня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/5120/16 залишив без задоволення касаційну скаргу контролюючого органу, який надав податкові консультації, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

ТОВ звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС області про скасування індивідуальних письмових консультацій з тих підстав, що надані відповідачем індивідуальні письмові податкові консультації є такими, що не розкривають в суті поставлених позивачем питань, а також є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого податкового законодавства.

Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін апеляційним судом, позов задовольнив, оскільки відповідач фактично не надав податкової консультації по суті питань, викладених ТОВ в заявах, а тому оскаржувані позивачем індивідуальні письмові податкові консультації було визнано такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що надані позивачу індивідуальні письмові податкові консультації складені та надіслані у відповідності до вимог Податкового кодексу України та містять посилання на його положення.

Верховний Суд вказав, що індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана.

При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Судами встановлено, що відповідач надаючи ТОВ оскаржувані податкові консультації не здійснив відповідного аналізу правових норм в контексті питань, поставлених позивачем та не надав жодних відповідей на поставлені питання, що є порушенням положень встановлених ст. 52 Податкового кодексу України та суперечить самій суті податкової консультації. Крім того, оскаржувані податкові консультації оформлені без урахування викладених позивачем обставин та не містять висновку з питань практичного використання визначених позивачем норм податкового законодавства.

Отже колегія суддів ВС погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування податкових консультацій, оскільки ними не було надано відповіді на постановлені позивачем запитання щодо застосування норм діючого законодавства, а лише наведено окремі положення ПК України без конкретизації дії зазначених норм до позивача, що суперечить вимогам встановленим ст. 52 ПК України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram