Судова практика
Висловлення народним депутатом під час пленарного засідання ВР даних про вчинення особою кримінального правопорушення є твердженням про факти, а не оціночним судженням
23 липня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 361/3910/19 залишив без задоволення касаційну скаргу народного депутата України, який заявляв, що позивач є вбивцею двох дітей.
Суддя у відставці звернувся до суду з позовом до народного депутата України та просив визнати інформацію відповідача, оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України такого змісту: «В стані алкогольного сп’яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки – повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого – у зв’язку з тим що потерпілих немає» недостовірною та такою, що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.
Зазначав, що поширена відповідачем інформація є неправдивою, не відповідає дійсності, оскільки він ніколи в своєму житті не був учасником дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинула б хоча б одна людина, щодо нього ніколи не порушувалися кримінальні справи й судимості він не має.
Читайте також: Зберігання медичних даних: як ЄСПЛ захищає військовозобов’язаних та військовослужбовців
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, позов задовольнив.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що не підлягає задоволенню позов, пред’явлений до народного депутата України щодо визнання недостовірними відомостей, оприлюднених на пленарному засіданні Верховної Ради України, оскільки останній має депутатський імунітет, передбачений ст. 80 Конституції України.
Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Читайте також: Злочини проти національної безпеки: Деякі авторські роздуми на прикладі резонансної справи проти Н.І. Шуфрича
Тобто, конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що поширені у виступі відповідача відомості не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.
Відповідач не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування.
Оскільки вказана недостовірна інформація містила звинувачення позивача у вчиненні злочину, суди дійшли правильного висновку, що вона є такою, що порушує особисті немайнові права позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що депутатський індемнітет в Україні не є абсолютним, адже ч. 2 ст. 80 Конституції України передбачено відповідальність народного депутата України за образу чи наклеп.
Читайте також: Цькування викривачів: як у світі гальмують участь громадськості необґрунтованими позовами
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що твердження відповідача про вчинення позивачем злочину та відсутність з його боку доказів про достовірність інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народний депутат поширив негативну інформацію про позивача без надання доказів її достовірності.
Поширення таких неправдивих відомостей, що мають наклепницький характер, за поширення яких відповідач як народний депутат несе юридичну відповідальність, завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, оскільки ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
