Судова практика
Витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: ухвалення щодо нього обвинувального вироку; залучення експерта стороною захисту
У справі № 758/2420/17 Верховний Суд відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою прокурора через відсутність обґрунтованих доводів про порушення норм КПК судом апеляційної інстанції.
Ухвалою районного суду особу на підставі ч. 3 ст. 263 КК звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 263 КК, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Апеляційним судом вирок змінено в частині розподілу судових витрат – витрати віднесено на рахунок держави.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки, на його переконання, всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд на порушення вимог ст.ст. 119 і 126 КПК неправильно вирішив питання щодо судових витрат, віднісши їх на рахунок держави. Прокурор наполягав, що оскільки кримінальне провадження стосовно особи закрито з нереабілітуючих підстав, то оплату судових витрат має бути покладено на останнього.
Верховний Суд дійшов висновку, що доводи прокурора про необґрунтованість ухвали апеляційного суду є безпідставними, а посилання на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для зміни ухвали місцевого суду в частині вирішення питання судових витрат є формальними і не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Відповідно до положень ст. 122 КПК витрати, пов’язані із залученням спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених КПК, у тому числі ст. 124 КПК. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Отже, чинний кримінальний процесуальний закон чітко встановлює, що витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: ухвалення щодо нього (обвинуваченого) обвинувального вироку; залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту).
Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд переглянув судове рішення місцевого суду відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК у межах апеляційної скарги прокурора та дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки місцевий суд не ухвалював обвинувальний вирок, а постановив ухвалу, в якій відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК правильно вирішив питання щодо процесуальних витрат, які відніс на рахунок держави, саме тому вмотивовано залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Доводи прокурора про те, що звільнення особи від сплати судових витрат можливе лише на підставі ст. 119 КПК (на які не послався місцевий суд) є помилковими. Ці положення застосовуються лише у випадку, коли кримінальний процесуальний закон (ст.ст. 122, 124 КПК) прямо покладає обов’язок по відшкодуванню судових витрат на конкретну особу (сторону кримінального провадження), але в силу об’єктивних обставин вона цього зробити не може.
Також, формальним є посилання прокурора на порушення апеляційним судом ст. 126 КПК (відповідно до ч. 1 суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, а в ч. 2 визначено перелік осіб, які в праві оскаржити судове рішення в частині судових витрат), оскільки у касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування щодо недотримання судом апеляційної інстанції цих положень. Прокурор не зазначив, у чому конкретно вони полягають, а також яким чином вплинули чи могли вплинути на законність чи обґрунтованість ухвали апеляційного суду відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК.
Таким чином, оскільки із касаційної скарги та наданого до неї судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовив прокуророві у відкритті касаційного провадження.
Підготував Леонід Лазебний
Рішення в ЄДРСР.
