Судова практика
Визнання судом дійсним не посвідченого нотаріально договору не виключає визнання його в подальшому недійсним через фраудаторність
18 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/6427/16 скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, визнавши недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Цивільний позивач звернувся з позовом про визнання недійсним (фіктивним) договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між відповідачами в простій письмовій формі, та скасування реєстрації права власності на це майно з тих підстав, що одну відповідачку визнано винною заволодіння чужим майном, або правом на майно шляхом зловживання довірою (шахрайство) за ч. 3 ст. 190 КК України та частково задоволено цивільний позов позивача до засудженої про стягнення шкоди.
Відповідачка знала про порушену проти неї справу та про майнові вимоги позивача до неї, а тому з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно продала його іншому відповідачу.
Суд першої інстанції визнав недійсним договір купівлі-продажу майна, оскільки на час вчинення цього договору воно було арештоване.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, оскільки договір визнаний дійсним в іншому провадженні, умови договору виконано, отже, він не є фіктивним. Позивач не визначав підставою позову в цій справі порушення закону при укладенні договору купівлі-продажу, а посилання на такі порушення в судовому засіданні не підлягають дослідженню судом з огляду на правила диспозитивності цивільного судочинства.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що відповідачка, перебуваючи під слідством і передбачаючи, що на її майно буде накладений арешт, уклала договір купівлі-продажу без мети настання юридичних наслідків, а лише для того, щоб уникнути звернення стягнення на це майно. Окрім того, цей договір учинений у простій письмовій формі без обов`язкового нотаріального посвідчення, тобто є нікчемним.
Верховний Суд вказав, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
У зв’язку з цим суд, з’ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює її правильну правову кваліфікацію та застосовує саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка виявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Тлумачення ст. 220 ЦК України свідчить про те, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги про його нотаріальне посвідчення «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання недійсним договору, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).
Приватноправовий інструментарій (зокрема визнання договору дійсним унаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.
Підготував Леонід Лазебний
