Якщо не доведено, що в момент удару ножем у стегно потерпілого засуджений потерпав від протиправних дій останнього чи перебував у стані необхідної оборони, його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК

7 травня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 332/875/23 залишив без задоволення касаційні скарги сторони захисту, яка просила перекваліфікувати дії засудженого на ст. 124 КК.

За матеріалами провадження чоловік, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з потерпілим, маючи умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, завдав йому одного удару ножем у верхню зовнішню частину лівого стегна, чим заподіяв одиночне сліпе колото-різане поранення з ушкодженням крупних кровоносних судин, що призвело до розвитку гострої крововтрати, яка перебуває в прямому причинному зв’язку з настанням його смерті.

Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК.

Читайте також: Про умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, свідчить, зокрема, невжиття заходів для надання йому медичної допомоги

У касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що засуджений, завдаючи потерпілому удару ножем, перебував у стані необхідної оборони, а тому його дій слід кваліфікувати за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.

Верховний Суд вказав, що він неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Проте, із фактичних обставин, встановлених під час судового розгляду судом першої інстанції, не вбачається в діях потерпілого передбаченої ст. 36 КК наявності такого суспільно небезпечного посягання, яке вимагало заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Засуджений у суді першої інстанції частково визнав винуватість у скоєному та пояснив, що з метою заспокоїти потерпілого, котрий вдарив його молотком, та захистити себе, він завдав удару ножем в ногу потерпілого. При цьому вважав свої дії самозахистом.

Читайте також: Заподіяння шкоди нападнику, коли вже повністю відвернено напад, не може становити необхідної оборони

Разом з тим, суд критично оцінив показання засудженого про відсутність у нього умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та про наявність в його діях ознак необхідної оборони, зазначивши, що доказів нападу потерпілого на засудженого та тяжких тілесних ушкоджень у останнього, суду надано не було. При цьому з висновку експертизи вбачається, що у засудженого наявні легкі тілесні ушкодження (синці в області плечей, синець з садном в області гомілки), які утворились від дії тупих предметів.

Суд дійшов висновку, що удар ножем засуджений завдав із значною силою, оскільки глибина на яку занурився ніж у тіло потерпілого становить приблизно 11 см, що свідчить про умисний характер дій засудженого, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, та значної шкоди здоров’ю потерпілого.

Враховуючи вищенаведене, посилання занудженого на висновок експерта не виправдовує факт заподіяння ним тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, що спричинило його смерть, оскільки, за версію засудженого, потерпілий спочатку заподіяв йому ушкодження у вигляді синців і вже після того як закінчив усі дії, засуджений взяв ніж, для нібито самозахисту, та завдав ним удару в область стегна потерпілого, і виправдовуючи себе зазначив, що таким чином хотів його заспокоїти. Однак потерпілий вже ударів не наносив, а сам засуджений мав фактичну змогу припинити сварку в інший спосіб, оскільки потерпілий вже не вчиняв ніяких дій відносно нього. Вищевказане підтвердив сам засуджений у суді, зазначивши, що коли він наніс удар потерпілому ножем, останній вже не вчиняв ніяких дій по відношенню до нього, отже об’єктивні підстави для заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень були відсутні. Крім того, жодних доказів реальної загрози життю та здоров’ю засудженого, про які він зазначає, суду також надано не було.

Отже, суд дійшов висновку, що засуджений у момент завдання удару не потерпав від будь-яких дій потерпілого, тому не був в стані необхідної оборони, та він не міг не розуміти, що такий удар завданий із значною силою ножем може призвести до тяжких тілесних ушкоджень, що можуть спричинити смерть людини.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути