Судова практика
Якщо обман був лише способом отримати доступ до майна, а вилучення майна відбувалося відкрито, такі дії слід кваліфікувати як грабіж
21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 545/1937/18 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, вказавши, що будь-які суперечності у показаннях малолітнього свідка щодо добровільності передання майна було усунуто під час апеляційного розгляду шляхом повторного їх допиту.
Вироком місцевого суду обвинуваченого засуджено за ч. 2 ст. 190 КК, за те, що він, діючи повторно та умисно, відкрито заволодів належним потерпілій велосипедом, яким на той час користувався її малолітній син, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на суму 1900 грн.
Апеляційний суд ухвалив новий вирок, яким скасував вирок місцевого суду та визнав фігуранта винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
У касаційній скарзі засуджений вимагав змінити вирок апеляційного суду шляхом перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 190 КК. Вказував на те, що апеляційним судом не наведено обґрунтування щодо помилковості висновків суду першої інстанції про кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 190 КК. Зокрема, вважав суперечливими показання малолітнього свідка та потерпілої.
Також засуджений стверджував, що апеляційний суд не врахував спрямованості його умислу на заволодіння чужим майном.
Верховний Суд зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 190 КК ґрунтувалися, зокрема, на критичній оцінці показань малолітнього свідка, наданих у судовому засіданні, оскільки він відчував себе винуватим за те, що давав покататися на велосипеді сторонній особі, та після заволодіння велосипедом боявся гніву батьків.
Апеляційний суд з висновками місцевого суду не погодився, вважаючи їх такими, що не підтверджуються наявними у кримінальному провадженні доказами, а разом з цим і не відповідають фактичним обставинам справи.
Після допиту в суді апеляційної інстанції малолітнього свідка було здобуто аналогічні показання тим, що він надавав у суді першої інстанції. Проаналізувавши стабільні показання, апеляційний суд вважав, що саме у момент незаконного заволодіння велосипедом з боку малолітнього свідка була відсутня будь-яка добровільна передача майна. Свідок неодноразово зазначав і чітко вказав на спосіб заволодіння засудженим велосипедом саме шляхом «ривка», а також на ту обставину, що він заперечував прохання засудженого вдруге надати йому проїхати на велосипеді.
Апеляційний суд визнав об’єктивно непідтвердженими доказами у кримінальному провадженні твердження суду першої інстанції про добровільність передачі велосипеда малолітнім та його страх перед батьками і у зв’язку з цим свідоме викривлення ним показань щодо відсутності його згоди на добровільну передачу велосипеда малознайомій людині. Вказувалося, що сподівання потерпілого про повернення велосипеда не свідчить про наявність добровільної згоди на передачу майна саме в момент заволодіння ним.
Верховний Суд констатував, що виходячи з положень ст.ст. 186, 190 КК, якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося відкрито, то склад шахрайства відсутній і такі дії потрібно кваліфікувати як грабіж.
Як установив апеляційний суд, потерпілий добровільно не передавав свій велосипед засудженому, що є обов’язковою ознакою шахрайства. Фактично засуджений використав обставини, що об’єктивно склалися на момент грабежу.
Тобто обман потерпілого у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна, вилучаючи яке у присутності малолітнього потерпілого, засуджений розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися ним як протиправні. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства.
Підготував Леонід Лазебний
