Судова практика
Якщо особу звільнено від відбування покарання у зв’язку з усуненням законом караності діяння, то при призначенні покарання за новим вироком суд не може застосувати сукупність вироків
9 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 195/1886/24 задовольнив касаційну скаргу засудженої, яка просила виключити з резолютивної частини вироку призначення покарання за сукупністю вироків.
Районний суд визнав особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, і призначив їй покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України суд до покарання за цим вироком повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком районного суду від 2 липня 2024 р. та остаточно визначив покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік і 50 днів. На підставі ст. 75 КК України суд звільнив особу від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та поклав на неї обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
Апеляційний суд 5 лютого 2025 р. скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановив новий – призначив особі за ч. 2 ст. 389 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі положень ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком районного суду від 2 липня 2024 р. та остаточно призначив особі покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік і 25 днів.
У касаційній скарзі засуджена зазначала, що ухвалою районного суду від 8 листопада 2024 р., тобто до постановлення вироку апеляційного суду від 5 лютого 2025 р., її було звільнено від покарання, призначеного вироком цього ж суду від 2 липня 2024 р. на підставі ч. 2 ст. 74 КК України у зв’язку із ухваленням Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив нове кримінальне правопорушення суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 6 грудня 2021 р. (справа № 243/7758/20) вказала, що для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов’язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
– перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим – після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком;
– друга – наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Районний суд у вироку від 22 жовтня 2024 р. призначив особі покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік і правильно на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком районного суду від 2 липня 2024 р., оскільки особа вчинила нове кримінальне правопорушення до повного відбуття покарання за попереднім вироком й на момент постановлення нового вироку місцевим судом у неї була наявна невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Однак ухвалою районного суду від 8 листопада 2024 р. було задоволено подання начальника центру пробації і постановлено привести вирок районного суду від 2 липня 2024 р. у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-ІХ від 18 липня 2024 р., звільнивши засуджену від призначеного покарання вироком районного суду від 2 липня 2024 р. у зв’язку з усуненням законом караності діяння, за яке вона була засуджена.
При цьому апеляційний суд 5 лютого 2025 р., скасовуючи вирок районного суду від 22 жовтня 2024 р. щодо особи за ч. 2 ст. 389 КК України в частині призначеного покарання та постановляючи новий вирок, до призначеного покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік на підставі ч. 1 ст. 71 КК України повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком районного суду від 2 липня 2024 р. і призначив остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік і 25 днів.
Таким чином, апеляційний суд не врахував, що на момент постановлення нового вироку у особи була відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком, оскільки ухвалою від 8 листопада 2024 р. вона була звільнена від покарання за вироком районного суду від 2 липня 2024 р.
Тому Верховний Суд виключив з резолютивної частини вироку апеляційного суду від 5 лютого 2025 р. посилання на призначення покарання на підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України, постановив вважати особу засудженою за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
