Судова практика
Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то підстав стягувати неустойку (пеню) немає
10 січня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 359/240/21 задовольнив частково касаційну скаргу представника позивачки у справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Жінка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Заочним рішенням міськрайонного суду позов задоволено частково з тих мотивів, що позовна вимога про стягнення заборгованості по аліментам задоволенню не підлягає, оскільки за відсутності спору щодо розміру заборгованості по аліментах вона стягується державним виконавцем відповідно до положень законодавства, а не на підставі повторного рішення суду. Повторне стягнення з боржника суми, яка має бути ним виплачена у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, недопустиме.
Визначена позивачкою сума нарахованої пені значно перевищує розмір заборгованості по аліментам, тому суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення пені.
Апеляційний суд з посиланням на правову позицію ВС у справі № 661/905/19 ухвалив нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовив, дійшовши висновку, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини відповідача, а тому підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення неустойки (пені), відсутні.
Розглянувши касаційну скаргу представника позивачки, Верховний Суд нагадав, що у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 р. у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти.
В СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Апеляційний суд на порушення вказаних вимог закону взагалі не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини відповідача.
Крім того, відповідач не заперечував існування у нього заборгованості зі сплати аліментів та її погашення частинами протягом певного часу.
Отже, апеляційний суд помилково зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів, оскільки ним не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
Тому Верховний Суд постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів скасував, заочне рішення міськрайонного суду у цій частині залишив у силі.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
